239/396/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 14.02.2018 Прийняття

8 липня 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 9 серпня 2012 року між банком та ОСОБА_5 було укладено договір № б/н, за яким відповідач отримала кредит у розмірі 23 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач погодилася на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, затвердженими наказом від 6 березня 2010 року № СП-2010-256 (далі - Умови та правила), Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. У зв'язку з порушеннями відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 11 червня 2015 року в неї виникла заборгованість в розмірі 35 097 грн 52 коп., яка складається з: 20 766 грн 28 коп. - заборгованості за кредитом; 11 433 грн 74 коп. - заборгованості за відсотками за користування кредитом; 750 грн - заборгованості за пенею та комісією; 500 грн штрафу (фіксована частина); 1 647 грн 50 коп. штрафу (процентна складова). Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 5 травня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 9 серпня 2012 року між банком та ОСОБА_5 кредитний договір, за яким відповідач мала отримати кредит у розмірі 23 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, не укладався. Договір про надання кредиту відповідач не підписувала, а заява про надання кредиту не може вважатися укладеним належним чином кредитним договором. В анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил кредитний ліміт встановлений у розмірі 3 тис. грн, а згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № б/н від 13 січня 2014 року, укладеним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_5, загальна сума заборгованості складає аж 44 120 грн 19 коп.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 5 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 9 серпня 2012 року у сумі 32 656 грн 2 коп., яка складається з: 20 766 грн 28 коп. - заборгованості за кредитом; 11 433 грн 74 коп. - заборгованості за відсотками; 456 грн - заборгованості за комісією.

У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за пенею та штрафами (фіксованої частини та процентної складової) відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судовий збір в сумі 326 грн 56 коп.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що між банком та відповідачем існують кредитні правовідносини, сторони погодили істотні умови кредитного договору щодо суми кредиту, строку його повернення та розміру відсотків, а тому у суду першої інстанції не було законних підстав відмовляти позивачу у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу, відсотків та комісії в загальному розмірі 32 656 грн 2 коп. Поряд з цим, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення неустойки (пені та штрафів), оскільки в силу статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 12 лютого 2015 року №189-VIII (189-19) , від 2 березня 2015 року №222-VIII (222-19) , банк зобов'язаний скасувати відповідачу пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами, так як ОСОБА_5 зареєстрована в АДРЕСА_1, яке відноситься до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

13 липня 2016 року ОСОБА_5подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 21 червня 2016 року та залишити в силі рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 5 травня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, не взяв до уваги, що спірні правовідносини регулюються також Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_5отримувала кредитну картку у 2012 році, а наданий банком розрахунок заборгованості починається з 14 січня 2014 року. Крім цього, суд не надіслав відповідачу копію апеляційної скарги з доданими до неї документами, позбавивши тим самим її права подати свої заперечення. Також апеляційний суд необґрунтовано відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про перенесення судового засідання на інший день у зв'язку з її виїздом з місця проживання.

1 вересня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження у вказаній справі.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 січня 2018 року справу № 239/396/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законних і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_5 в анкеті-заяві від 9 серпня 2012 року підтвердила, що зазначена заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомлена і згідна, що засвідчила своїм підписом.

Відповідач, ознайомившись з Умовами та правилами, просила оформити на її ім'я картку "Універсальна" з бажаним кредитним лімітом у 3 тис. грн. Відповідно до вказаної заяви відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно з Тарифами банку базова відсоткова ставка становила 2,5 % на місяць (30 % річних).

Відповідно до пункту 2.1.1.12.6 Умов та правил за користування кредитом і овердрафтом банк нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами банку, з розрахунку 360 (триста шістдесят) календарних днів у році.

Пунктом 1.1.3.2.3 Умов та правил передбачено право банку проводити зміни тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за виключенням випадків зміни розмірів наданого кредиту (кредитного ліміту) зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно з пунктом 1.1.3.1.9 цього договору. Якщо протягом семи днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду з умовами, то рахується, що клієнт прийняв нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням і без попередньої повідомлення клієнта.

В пунктах 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил зазначено, що Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком (пункт 2.1.1.2.4 Умовта правил).

Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно з пунктом 2.1.1.5.6 Умов та правил клієнтзобов'язаний у разі невиконання зобов'язань за договором, на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Апеляційним судом також встановлено, що ОСОБА_5 була ознайомлена з наявними в матеріалах справи Умовами та правилами. Відповідач, користуючись кредитними коштами, періодично сплачувала заборгованість за наданим кредитом з урахуванням 30 % річних (лютий, березень, квітень, травень, липень, вересень та жовтень 2014 року).

Що стосується укладеного між сторонами у даній справі кредитного договору та його складових, то, як зазначалося раніше, підписавши 9 серпня 2012 року анкету-заяву, ОСОБА_5 дала свою згоду на те, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і правилами, а також Тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, з якими вона ознайомлена. Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач не надала.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції у зв'язку з його невідповідністю нормам закону та фактичним обставинам справи.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами. Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав ОСОБА_5 не заявляла.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що між банком та відповідачем 9 серпня 2012 року був укладений кредитний договір, який виконувався сторонами.

Відповідач ОСОБА_5 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором від 9 серпня 2012 року № б/н, несвоєчасно погашала заборгованість перед банком за кредитом і відсотками, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 11 червня 2015 року склала 35 097 грн 52 коп., з яких: 20 766 грн 28 коп. - заборгованість за кредитом; 11 433 грн 74 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 750 грн - заборгованість за пенею та комісією (456 грн - комісія); 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 647 грн 50 коп. - штраф (процентна складова).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" із змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 12 лютого 2015 року № 189-VIII (189-19) , від 2 березня 2015 року № 222-VIII (222-19) , на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання частини шостої статті 14-1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" Національний банк України з метою забезпечення реалізації статті 2 цього Закону листом від 5 листопада 2014 року № 18-112/64483 "Про скасування пені та штрафів за договором кредиту під час АТО" повідомив всі банки про необхідність неухильно дотримуватися вимог Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (1669-18) та про відповідальність керівників банків за їх невиконання.

Також на виконання частини п'ятої статті 14-1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2015 року № 1053-р (1053-2015-р) та від 2 грудня 2015 року № 1275-р (1275-2015-р) затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, серед яких зазначено місто Новогродівка Донецької області.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 зареєстрована у АДРЕСА_1.

З вищевказаного розрахунку заборгованості вбачається, що пеня та штрафи за прострочення основного зобов'язання (кредиту) нараховані банком за період з 1 липня 2014 року по 11 червня 2015 року.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для нарахування пені і штрафних санкцій та про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтованого не застосував до спірних правовідносин Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом вимоги цього закону не порушені. Відповідач не вказала, яким саме положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) не відповідає укладений між нею та банком кредитний договір.

Відповідно до статті 305 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Посилання ОСОБА_5 на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання про перенесення судового засідання на інший день у зв'язку з її виїздом з місця проживання, також є безпідставними, так як повідомлені нею причини неявки було визнано судом неповажними.

При цьому згідно з вищенаведеною правовою нормою апеляційний суд має право розглянути справу за відсутності належним чином повідомленої сторони незалежно від причин її неявки в судове засідання.

Те ж саме стосується і доводів відповідача про неотримання нею копії апеляційної скарги з доданими до неї документами. З матеріалів справи вбачається, що суд надсилав їй вказані документи (том 2 а. с. 99), тобто виконав вимоги статті 298 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень. Однак поштове відправлення не було вручено ОСОБА_5 у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Заявляючи клопотання про перенесення судового засідання, відповідач не посилалася на зазначені обставини, які до того ж не є підставою для скасування судового рішення в касаційному порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_5не отримувала кредит у 2012 році спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме: анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил від 9 серпня 2012 року, яка підписана відповідачем (том 1 а. с. 6), розрахунками заборгованості (том 1 а. с. 5, 75-76, том 2 а. с. 33-37). Відповідач користувалася кредитними коштами та періодично сплачувала заборгованість за кредитним договором, що стверджується випискою про рух грошових коштів за період з 13 січня 2014 року по 27 жовтня 2015 року (том 2 а. с. 28-31).

Що стосується нарахування банком заборгованості з 14 січня 2014 року, а не з моменту укладення кредитного договору, то виходячи із закріпленого в статті 11 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, принципу диспозитивності цивільного судочинства, банк як позивач у справі має право сам визначати період, за який він просить стягнути заборгованість.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення фактичних обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Проте, в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.