202/37874/13-ц Про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з будинку - 14.02.2018 Прийняття

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2016 року, ухваленого у складі колегії суддів: Кочкової Н. О., Григорченка Е. І., Повєткіна В. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ "ПриватБанк", банк) звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 53 807,45 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України з розрахунку 7,99 грн за 1 долар складає 429 921 грн 46 коп., а також солідарно з усіх відповідачів 10 000 грн та судові витрати. Крім того, з ОСОБА_5 позивач просив стягнути на його користь витрати на юридичну допомогу у сумі 3200 грн.

Позов мотивовано тим, що 03 жовтня 2008 року між банком та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_5 кредит на суму 23 943,25 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення 03 жовтня 2018 року.

Відповідач ОСОБА_5 кредитні зобов'язання належним чином не виконувала, у зв'язку з чим, станом на 04 листопада 2013 року утворилась заборгованість у сумі 55 059,01 доларів США, яка складається з: 19554,10 доларів США - заборгованість за кредитом; 11251,34 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3792,44 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 17809,47 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина); 2620,37 доларів США - штраф (процентна складова).

Зобов'язання за вказаним договором забезпечено договором поруки від 20 жовтня 2010 року, укладеним з ПАТ "Акцент-Банк".

Також з метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань було укладено окремі договори поруки зі ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Посилаючись на невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором позивач, на підставі статей 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, просив стягнути наявну заборгованість в солідарному порядку з основного боржника та поручителів.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2015 року у складі судді Шклярука Д. С. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 27 серпня 2013 року набрало законної сили рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2013 року, яким частково задоволено позовні вимоги ПАТ "КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_9, ОСОБА_5, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації Дніпропетровської області, орган опіки та піклування Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з будинку. Позивач 02 грудня 2013 року звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просить стягнути повну заборгованість за кредитним договором, але при цьому не повідомив суд про вказане судове рішення і про результати його виконання, що не дає суду підстав дійти обґрунтованого висновку про достовірний розмір заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, крім наведеного вище, посилався на недоведеність банком достовірної суми грошового боргу, що підлягає стягненню в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, у договорі поруки, укладеному з поручителем ОСОБА_8 відсутні відомості щодо дати (число, місяць) та місця укладання цього договору, а зазначено лише рік укладення 2013, що є істотними порушеннями, які не можуть бути залишені поза увагою судом.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "ПриватБанк" задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 03 жовтня 2008 року, яка складається з: 19 554,10 доларів США - заборгованість за кредитом; 11 251,34 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 792,44 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, а всього 34 597,88 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до повідомлення Національного банку України від 04 листопада 2013 року складає 276 437,06 грн, а також пеню у сумі 142 297,66 грн, а всього 418 734,72грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ "Приватбанк" до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за договором поруки - закрито.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сама по собі наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке не виконано боржниками, не позбавляє кредитора права на звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості.

За таких обставин позовні вимоги до позичальника про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками, комісією за користуванням кредитом та штрафів підлягають повному задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені у сумі 17 809,47 доларів США, апеляційний суд виходив положень частини третьої статті 549 ЦК України та пунктів 5.1, 8.4 договору, якими встановлено, що пеня сплачується у гривнях по курсу Національного банку України на день сплати, та дійшов висновку, що стягненню підлягає пеня у сумі 142 297, 66 грн. (17809,47 доларів США Х 7,99 - офіційний курс Національного банку України станом на дату звернення з позовом до суду).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості до поручителів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, апеляційний суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_7 та ОСОБА_8 припинилась у зв'язку із збільшенням загального обсягу виплат позичальника без згоди поручителів, оскільки 14 квітня 2009 року, без згоди поручителів, між банком та ОСОБА_5 укладена додаткова угода, якою строк повернення кредитних коштів визначено не пізніше 03 жовтня 2018 року, що свідчить про значне збільшення загальної вартості кредиту

Відмовляючи у задоволенні вимог ПАТ "Приватбанк" про стягнення витрат на юридичну допомогу у розмірі 3200 грн, суд апеляційної інстанції виходив з недоведеності факту отримання позивачем правової допомоги від особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, а також відсутності погодженого розрахунку на надання правової допомоги.

Суд апеляційної інстанції, на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України закрив провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення суми з ПАТ "Акцент-Банк" за договором поруки, оскільки ці вимоги виникли на підставі договору, укладеного між суб'єктами господарювання та не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

У травні 2016 року позивач ПАТ "Приватбанк" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_8 та, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати зазначене рішення в оскаржуваній частині з ухваленням нового рішення про задоволення вимог банку до ОСОБА_8

Касаційна скарга мотивована тим, що договір поруки між банком та ОСОБА_8 укладено у 2013 року, та цим договором передбачено надання поруки за виконання ОСОБА_5 зобов`язань, як за кредитним договором від 3 жовтня 2008 року, так і за додатковою угодою до нього від 14 квітня 2009 року.

Апеляційний суд не дослідив змісту договору поруки, укладеного з ОСОБА_8, дійшов передчасного висновку про припинення його поруки, оскільки додаткова угода була укладена у 2009 році, а договір поруки з ОСОБА_8 у 2013 році, з урахуванням положень додаткової угоди.

Рішення апеляційного суду оскаржується позивачем в частині відмови у задоволенні позову банку до поручителя ОСОБА_8 В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції сторонами не оскаржується, тому не перевіряється колегією суддів в касаційному порядку у цій частині на предмет законності і обґрунтованості.

Відповідачі та інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

19 січня 2017 року зазначена цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 03 жовтня 2008 року між ЗАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ "ПриватБанк", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, згідно умов якого остання отримала у банку кредит в сумі 23943,25 доларів США, зі сплатою 15 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 03 грудня 2012 року.

В забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 03 жовтня 2008 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель взяла на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний із позичальником боржник.

20 жовтня 2010 року між позивачем та ПАТ "Акцент-Банк" укладено договір поруки, згідно із яким поручитель відповідає за виконання позичальником своїх зобов'язань у розмірі 10 000грн.

14 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 1, якою строк повернення кредитних коштів визначено не пізніше 03 жовтня 2018 року.

У 2013 році (без зазначення числа та місяця) між банком та ОСОБА_8 також укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний із позичальником боржник.

Згідно наданого банком розрахунку, станом на 04 листопада 2013 року заборгованість за кредитним договором складає 55059,01 доларів США, з яких: 19554,10 доларів США - заборгованість за кредитом; 11251,34 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3792,44 доларів США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 17809,47 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина); 2620,37 доларів США - штраф (процентна складова).

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 24 липня 2013 року в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору від 03 жовтня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - домоволодіння по вул. Дзержинського, 12 в с. Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області, що належить на праві власності ОСОБА_9 Дане рішення суду набрало законної сили 27 серпня 2013 року та є невиконаним.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2016 року, ухваленого у даній справі, вищевказана заборгованість по кредитному договору за тілом кредиту, відсотками, комісією за користування кредитом та штрафів, а також 142 297,66 грн - пені стягнуто з основного боржника. У стягненні визначеної суми з поручителів, в тому числі з ОСОБА_8 відмовлено у зв'язку з припиненням поруки.

В даному випадку, подаючи касаційну скаргу банк наполягає на тому, що вказана сума підлягає солідарному стягненню, як з основного боржника, так і поручителя ОСОБА_8 на підставі договору поруки від 2013 року.

Перевіряючи в межах касаційної скарги правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та дотримання норм процесуального права в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення заборгованості по кредитному договору з поручителя ОСОБА_8, колегія суддів виходить з наступного.

Вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_8 ґрунтуються на договорі поруки, укладеного у 2013 році між банком та ОСОБА_8, відповідно до умов якого поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед банком як солідарний із позичальником боржник за виконання зобов'язань по кредитному договору від 03 жовтня 2008 року та додаткової угоди до нього від 14 квітня 2009 року, згідно якого банк надав ОСОБА_5 кредит в сумі 23 943,25 доларів США.

Поняття поруки закріплено у статті 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Договір поруки має бути укладений у письмовій формі, оскільки відповідно до частини другої статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

ЦК України не визначає перелік істотних умов, які повинен містити договір поруки.

Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язань і при цьому водночас сама має зобов'язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та про договори (розділи І та II кн. 5 ЦК).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов'язання), до істотних умов договору поруки слід віднести: визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо; обсяг відповідальності поручителя; відомості про сторони: кредитора і поручителя; відомості про боржника.

Інформація щодо дати (моменту) укладення договору поруки є необхідною для договорів даного виду, як і умови щодо зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, оскільки впливає на визначення обсягу відповідальності поручителя у разі зміни основного зобов'язання без його згоди, а також на встановлення факту закінчення строку договору поруки за наявності відповідних підстав, зокрема передбачених статтею 559 ЦК України.

До висновку про припинення поруки, наданої ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції дійшов виходячи з факту укладення 14 квітня 2009 року між банком та позичальником додаткової угоди без згоди поручителя та збільшення у зв'язку з цим обсягу його відповідальності, оскільки вважав, що договір поруки з ОСОБА_8 укладено раніше, ніж додаткова угода, укладення якої мало бути погоджено з поручителем.

Разом з тим, дійшовши такого висновку, апеляційний суд фактично усунувся від оцінки зібраних у справі доказів, зокрема договору поруки, укладеного з ОСОБА_8 (а.с.18), не перевірив його умов щодо змісту та розміру зобов'язання, яке забезпечується порукою, а також дати (моменту) укладення цього договору.

Вирішуючи спір в частині вимог банку до ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції, не дослідив зібрані у справі докази, зокрема умови договору поруки, укладеного з ОСОБА_8, не встановив та не перевірив дату його укладення, а також які саме зобов'язання ним забезпечено, у зв'язку із чим, дійшов передчасного висновку про припинення наданої ОСОБА_8 поруки у зв'язку зі збільшенням загального обсягу виплат позичальника без згоди поручителя в силу укладення додаткової угоди 14 квітня 2009 року.

Крім того, матеріали справи не містять жодного належного підтвердження про виклик та повідомлення ОСОБА_8 про дату, час і місце розгляду справи, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, що за умов розгляду справи за його відсутності сприятиме порушенню права останнього на участь у розгляді справи стосовно його зобов'язань та унеможливлює реалізацію наданих процесуальним законом, як учаснику справи, процесуальних прав.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті судом касаційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача щодо недослідження апеляційним судом зібраних у справі доказів та наявності у зв'язку з цим підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України для скасування рішення апеляційного суду в частині позовних вимог до ОСОБА_8 з направленням справи у цій частині до апеляційного суду на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати.