713/708/16-ц Про стягнення майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди - 14.02.2018 Прийняття

скаргу ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 5 липня 2016 року у складі судді - Кириляк А. Ю. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 17 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Яремка В. В., Винту Ю. М., Кулянди М. І.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) , у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"", (далі - НАСК "Оранта"), Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про стягнення майнової шкоди та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що 27 листопада 1988 року між ним та Укрдержстрахом в особі інспекції по Вижницькому району Чернівецької області було укладено договір страхування додаткової пенсії, на виконання умов якого він сплатив 3 432 карбованців (платежі за 260 місяців). Проте на час звернення до суду з зазначеним позовом належні йому до виплати суми, а саме: додаткова пенсія у розмірі 50 карбованців на місяць, чи сплачена ним сума в гривневому еквіваленті, йому виплачені не були.

HACK "Оранта", як правонаступник Укрдержстраху відмовила йому було у здійсненні належних виплат.

Посилаючи на те, що внаслідок невиконання Державою Україна вимог Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) та бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо визначення порядку повернення коштів, йому завдано майнової та моральної шкоди, просив стягнути з відповідачів майнову шкоду у розмірі 12 727 грн 92 коп., з яких: 3 603 грн 60 коп. - кошти, сплачені за договором страхування, 9 124 грн 32 коп. - інфляційні втрати, а також 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 5 липня 2016 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що компенсаційні виплати за договорами колишнього "Укрдержстраху" не проводились у зв'язку з відсутністю нормативно-правових актів, які б регулювали такі виплати, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди бездіяльністю Урядом України.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що повернення заощаджень громадян врегульовано Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 року (537/96-ВР) та здійснюється на загальних підставах відповідно до положень цього закону, а не шляхом пред'явлення позову про відшкодування майнової шкоди.

Ураховуючи безпідставність вимог позивача про відшкодування майнової шкоди, та не доведеність ним бездіяльності Кабінету Міністрів України, внаслідок якої йому завдано моральну шкоду, апеляційний суд вважав законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову у зв'язку з відсутністю нормативно-правових актів, що регулюють виплати за договорами колишнього Укрдержстраху, оскільки саме це було підставою для пред'явлення позову до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, оскільки Держава взяла на себе зобов'язання здійснення компенсаційних виплат, виконання яких покладено на Кабінет Міністрів України.

У зв'язку із тим, що Кабінет Міністрів України не визначив порядок виконання державою зобов'язань щодо повернення коштів, вважав, що обраний ним спосіб поновлення порушеного права, шляхом пред'явлення позову про відшкодування майнової та моральної шкоди є правильним, а відтак висновок апеляційного суду про неможливість стягнення компенсаційних виплат в судовому порядку, оскільки існує передбачений законом порядок повернення цих коштів, є помилковим.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами установлено, що 27 листопада 1988 року між позивачем та Укрдержстрахом в особі інспекції по Вижницькому району Чернівецької області укладено договір страхування додаткової пенсії.

За умовами договору строк страхування закінчується у червні 2010 року, місячний внесок складає 13 крб 20 коп., місячний розмір пенсій - 50 крб, річний - 600 крб.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що повернення заощаджень громадян, що були внесені через установи Укрдержстраху до 2 січня 1992 року проводиться відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 року (537/96-ВР) з наступними змінами. Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України. Отже, повернення заощаджень громадян врегульовано зазначеним законом і не може бути здійснено в іншому порядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 1, 8-1 Закону України від 21 листопада 1996 року "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" з наступними змінами, на підставі цього Закону встановлюється зобов'язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України: облігації Державної цільової позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.

За змістом абзацу 1, 3-4, статті 6 зазначеного Закону компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства. Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 7 Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" передбачено, що заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік. Перелік груп вкладників і порядок проведення виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат згідно із статтею 8 цього Закону у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Можливість прямого повернення державного боргу визначена Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) , залежить від стану розвитку економіки України, обсягу внутрішнього валового продукту, спроможності Державного бюджету України, інших фінансових та економічних показників, а тому за відсутності коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, Кабінет Міністрів України не може визначати порядок проведення компенсації, перелік груп, що мають право на отримання таких виплат, а також їх обсяг.

Доводи касаційної скарги про бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не встановлення такого порядку є безпідставними, оскільки суди розглядають справи не інакше за зверненням фізичних та юридичних осіб, проте позивачем така вимога заявлена не була. При цьому справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року (v013p710-01) № 13рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) окремих положень Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

У зв'язку із наведеним суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

За положеннями частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції

залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.