186/161/15-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 13.02.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Григорченка Е. І., Черненкової Л. А. від 2 червня 2016 року

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 рокупублічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позвона заява мотивована тим, що 24 жовтня 2006 року ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4 уклали кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачу були видані кредитні кошти в розмірі 25 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % річних і кінцевим терміном повернення - 24 жовтня 2008 року.

Порушуючи умови договору, ОСОБА_4 зобов'язання належним чином не виконала, тому станом на 10 січня 2016 року вона заборгувала банку за цим договором 66 тис. 948 грн 16 коп., з яких 11 тис. 759 грн 14 коп. - заборгованість за кредитом, 55 тис. 189 грн 2 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Рішенням Першотравневого міського суду Дніпропетровської області в складі судді Кривошеї С. С. від 24 березня 2016 року в задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з випискою про рух коштів за картковим рахунком 31 січня 2009 року ОСОБА_4 востаннє сплатила 600 грн для погашення заборгованості за кредитом, а банк звернувся до суду з позовом лише 5 лютого 2016 року, тобто з пропуском загального строку позовної давності в три роки.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2016 року скасовано. Позов ПАТ КБ "Приватанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором за тілом кредиту в розмірі 11 тис. 759 грн 14 коп., за процентами за користування кредитом - 55 тис. 189 грн 2 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що застосовуючи позовну давність та відмовляючи у задоволенні позову саме з цих підстав, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що останній платіж відповідачка здійснила 7 вересня 2011 року, тому, враховуючи строк позовної давності, який встановлено в пункті 5.6. кредитного договору в п'ять років, позивач звернувся до суду в межах позовної давності.

У червні 2016 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до цього суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що 7 вересня 2011 року відповідач платежу не здійснювала, у виписці з рахунку зазначено тільки погашення заборгованості, але не надходження платежу, а останній платіж за кредитним договором було здійснено 2 лютого 2009 року.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згіднозі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

У частині першій статті 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

У статтях 256 та 257 ЦК Українипередбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із частин першою та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин,підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 2.10. глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (z0790-11) в редакції, що була чинна на час виникнення спірних правовідносин, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Суди встановили, що 24 жовтня 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 уклали кредитний договір, згідно з умовами якого відповідачу були видані кредитні кошти в розмірі 25 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних і кінцевим терміном повернення - 24 жовтня 2008 року.

Згідно з пунктом 3.2. цього договору в разі порушенні боржником зобов'язань за кредитному договору, він сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 60 % на рік від суми залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до пункту 3.3. кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за його користування здійснюється в порядку та строки згідно з графіком погашення кредиту та процентів. Погашення процентів за користування кредитом повинно проводитися не пізніше 28 числа кожного місяця.

У пункті 5.6. вказаного договору сторони встановили строк позовної давності тривалістю в п'ять років за вимогами про, зокрема, стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом.

Відповідно до наданої банком виписки з особового рахунку 7 вересня 2011 року об 00:00:00 годин відповідач здійснила останній платіж за цим кредитним договором.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, правильно встановивши, що сторони погодили позовну давність в п'ять років, не звернув увагу на те, що позивач, звертаючись до суду з позовом 5 лютого 2016 року, не надав належних доказів, які б підтверджували здійснення відповідачем останнього платежу за кредитним договором саме 7 вересня 2011 року та не встановив дату, з якої необхідно обчислювати позову давність.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.