165/260/16-ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 13.02.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Грушицького А. І., Свитстун О. В. від 22 вересня 2016 року

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 21 лютого 2013 року ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2тис. 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості.

ОСОБА_5 своїм підписом підтвердив згоду на те, що підписана заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг (далі - Умови), правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між ним і банком договір. За цим договором відповідач зобов'язувалася щомісячно повертати заборгованість за кредитом, яка складалася із заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат згідно з Умовами.

Банк виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, а ОСОБА_5, користуючись кредитними коштами, не дотримався умов кредитного договору щодо його погашення, оскільки систематично порушував терміни повернення кредиту.

Оскільки відповідач не бажав добровільно повертати кошти, то банк просить суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь суму боргу, що станом на 30 листопада 2015 року становить 11 тис. 675 грн 98 коп.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області в складі судді Ференс-Піжук О. Р. від 17 червня 2016 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 тис. 73 грн 11 коп., 500 грн фіксованої складової штрафу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що банк не довів розмір заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії, пені та штрафу в розмірі 532 грн 19 коп., уважаючи позовні вимоги в частині заборгованості за кредитом та фіксованої частини штрафу в розмірі 500 грн доведеними належними та допустимими доказами.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено.Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 17 червня 2016 року в частині відмови в стягненні заборгованості за процентами, пенею та комісією за користування грошовими коштами та штрафу в розмірі 5 % від суми позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за процентами в розмірі 6 тис. 920 грн 68 коп., за пенею та комісією в розмірі 2 тис. 650 грн, процентну складову штрафу за порушення умов кредитного договору в розмірі 532 грн 19 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при укладенні кредитного договору сторони дійшли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів та зміни розміру відсоткової ставки банком, комісії, пені та штрафу. При цьому, задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь банку пені та комісії в розмірі 2 тис. 650 грн, суд апеляційної інстанції вважав, що банком дотримано позовну давність в цій частині, оскільки відповідно до розрахунку ПАТ КБ "Приватбанк", банком нараховано суму комісії і пені, яка складається лише з комісії, і пеня в цю суму не входила.

У жовтні 2016 року ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не отримав від позивача жодних повідомлень про зміну розміру відсоткової ставки. Банк не застосував позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафів, про яку заявляв відповідач, та допустив подвійну цивільно-правову відповідальність, стягнувши з ОСОБА_5 пеню, комісію та штрафи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього суду.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суди встановили, що 21 лютого 2013 року ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_5 уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 тис. 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту та користувався нею, фактично отримавши 1 тис. 200 грн кредитних коштів і в подальшому частково погашаючи борг до квітня 2013 року, що підтверджується випискою про рух коштів та розрахунком банку.

Згідно з копією анкети-заяви ОСОБА_5 підписав заяву з метою отримання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Підписавши заяву, ознайомившись з Умовами, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, які викладені на банківському сайті, відповідач підтвердив свою згоду на укладення між ним та позивачем кредитного договору.

Відповідно до пунктів 2.1.1.2.3. та 2.1.1.2.4. Умов клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Договором передбачено, що банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому тарифами банку, які викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік, що зазначено в пункті 2.1.1.12.6. правил користування платіжною карткою.

У пункті 1.1.3.2.3 Умов визначено можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід'ємних частин договору. Зокрема передбачено, що розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, визначених пунктом 1.1.3.1.9. Умов. Установлено, що в разі неотримання банком від позичальника протягом семи днів повідомлення про незгоду із змінами тарифу, вважається, що позичальник прийняв нові умови.

Як передбачено в пункті 1.1.2.3. цих Умов отримання виписок про стан картрахунків та про здійснені операції покладено на позичальника.

Крім того, пунктом 1.1.3.2.9. Умов встановлено, що банк має право для різних цілей (повідомлення про зміну тарифів, активізація додаткових послуг, актуалізація контактних даних, зміну Умов, інформування про розмір заборгованості за кредитом, про акції банку і т. д. використовувати будь-які канали зв'язку із вказаних: відправка СМС-повідомлень на мобільний телефон клієнта, авторизація за допомогою мобільного телефона і ОТР-пароля, поштовий лист, телеграма, повідомлення електронною поштою, повідомлення в банкоматах і терміналах самообслуговування, друк інформації на чеках в РОS-терміналах та інші засоби комунікації.

Згідно з пунктом 2.1.1.5.4. Умов при незгоді із змінами правил чи тарифів банку позичальник має право звернутися до банку з вимогою про розірвання договору і погасити борг.

З такими заявами відповідач до банку не звертався.

Відповідно до пункту 2.1.1.5.5. Умов позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за користування ним, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

У пункті 2.1.1.7.6. Умов установлено, що у випадку порушення позичальником строків виконання обов'язку сплати будь-яких платежів за договором понад 30 днів він зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн та 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом із врахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісії.

Відповідно до пункту 1.1.5.25. Умов за несвоєчасну сплату послуг, які передбачені договором, клієнт платить банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБ України, за кожен день прострочки.

Згідно з п.1.1.7.14. Умов позичальник зобов'язується сплачувати комісії та інші платежі, встановлені банком за обслуговування клієнта, відповідно до встановлених тарифів .

У довідці про умови кредитування зазначено, що розмір щомісячних платежів (включно з платою за використання кредитних коштів у звітному періоді) складає 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, та визначено комісію за зняття готівки в банкоматах - 3 % від суми операції, за моніторинг неактивної карти - у розмірі залишку коштів на картрахунку, але не більше 10 грн у місяць, за надання виписки - 2 грн та за інші послуги.

Відповідно до розрахунку банку, який міститься в матеріалах справи, позивач нарахував суму комісії та пені в розмірі 2 тис. 650 грн. Пеня та штраф нараховувалися, починаючи з 1 серпня 2013 року по 30 листопада 2015 року.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

Таким чином, у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України ). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 1.1.5.25. Умов, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6. цих Умов, передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Ураховуючи викладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року в справі № 347/1910/15-ц.

Крім того, відповідно до статей 256, 257 та частин першої та другої статті 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Однак, ухвалюючи рішення в справі, суд апеляційної інстанції зазначені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду України до уваги не взяв, не надав належної оцінки доказам та доводам позивача щодо стягнення штрафу і пені та не зробив висновку щодо заперечення відповідача, чи є таке стягнення подвійною цивільно-правовою відповідальністю, яка заборонена в статті 61 Конституції України.

До того ж, стягуючи з відповідача на користь банку проценти за кредитним договором, суд апеляційної інстанції не встановив чи позивач повідомив позичальника належним чином про підвищення процентної ставки, а позичальник таке повідомлення отримав.

При цьому, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення вказав, що банк нарахував лише комісію за вказаним договором, але в резолютивній частині вказаного рішення ухвалено стягнути з відповідача на користь банку пеню та комісію. Тому суду апеляційної інстанції необхідно визначитись чи підлягає стягненню пеня за цим договором із урахуванням вказаних норм матеріального права щодо позовної давності.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.