711/8135/16-ц Про визнання договору іпотеки припиненим - 13.02.2018 Прийняття

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси в складі судді Позарецької С. М. від 18 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Корнієнка Н. В., Гончар Н. І., Ювшина В. І. від 22 листопада 2016 року

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про визнання договору іпотеки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 2007 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБ "Укрсоцбанк"), правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_5 уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 18 тис. дол. США зі сплатою 12,50 % річних зі щомісячним графіком погашення заборгованості та кінцевим терміном повернення кредиту до 10 червня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за вказаним договором, 13 червня 2007 року вона та банк уклали іпотечний договір (з майновим поручителем), згідно з яким майновий поручитель передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме квартиру № АДРЕСА_1, належну позивачу на праві приватної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року її син ОСОБА_5 помер. Після смерті синавона спадщину не приймала, з заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталася.

Оскільки основне зобов'язання за кредитним договором припинене у зв'язку зі смертю позичальника, а згоду відповідати за будь-якого нового боржника вона не давала, в договорі іпотеки такий обов'язок також відсутній, то позивач просила суд визнати вказаний договір іпотеки припиненим.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 жовтня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано договір іпотеки, укладений між АКБ "Укрсоцбанк" (правонаступник - ПАТ "Укрсоцбанк") та ОСОБА_2, посвідчений 13 червня 2007 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, за яким встановлено іпотеку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 45,30 кв.м, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, - припиненим. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що основне зобов'язання за договором кредиту припинене у зв'язку зі смертю позичальника, а згоду відповідати за будь-якого нового боржника позивач не давала, відсутній такий обов'язок і в договорі іпотеки, а тому останній є припиненим в силу вимог закону.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" відхилено. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки ніхто із спадкоємців із заявою про прийняття спадщини не звертався, свідоцтва про право на спадщину не видавались, то кредитне зобов'язання припинене у зв'язку зі смертю позичальника, а згоду відповідати за будь-якого нового боржника позивач не давала, відсутній такий обов'язок і в договорі іпотеки, який, як наслідок, є припиненим.

У грудні 2016 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи судові рішення в справі, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували чи були в померлого спадкоємці за законом, зокрема малолітній син, тобто особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Крім того, позивач обрала неправильний спосіб захисту своїх прав, адже припиненню підлягає іпотека, а не договір іпотеки.

У січні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскільки спадщину після смерті ОСОБА_5 ніхто не прийняв, а вона не надавала згоду забезпечувати зобов'язання іншого боржника, то основне зобов'язання за кредитним договором припинене, тому й припинився договір іпотеки. При цьому вважала, що вона обрала правильний спосіб захисту свого права, яке, на її думку, порушене. У зв'язку з викладеним ОСОБА_2 просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційну скаргу слід задовольнити частково, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суди встановили, що 13 червня 2007 року АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_5 уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 18 тис. доларів США із сплатою 12,50 % річних зі щомісячним графіком погашення заборгованості та кінцевим терміном повернення кредиту до 10 червня 2022 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за вказаним договором, 13 червня 2007 року ОСОБА_2 та АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", уклали іпотечний договір (з майновим поручителем), посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_6, згідно з умовами якого майновий поручитель передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,30 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, належну ОСОБА_2 на праві приватної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, позичальник за кредитним договором та син іпотекодавця, помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 9 квітня 2013 року.

Після смерті ОСОБА_5, ОСОБА_2 спадщину не приймала, із заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталась.

У листі Другої Черкаської державної нотаріальної контори від 8 вересня 2016 року зазначено, що 8 вересня 2016 року зареєстровано претензію ПАТ "Укрсоцбанк" до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 Заведена спадкова справа № 457/2016. Проте ніхто зі спадкоємців із заявою про прийняття спадщини не звертався, свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права і обов'язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредиторомінше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі (пункт 5 статті 1219, стаття 1282 ЦК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Крім того, порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений Главою 87 ЦК України (435-15) .

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частинами третьою та четвертою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України (435-15) "Оформлення права на спадщину").

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину, то кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Оскільки зі смертю боржника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов'язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Такі ж висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 17 квітня 2013 року в справі № 6-18цс13, від 8 квітня 2015 року в справі № 6-33цс15.

До того ж, у статті 593 ЦК України законодавець закріпив невичерпний перелік підстав для припинення саме права застави.

У частині першій статті 17 Закону України "Про іпотеку" закріплено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Разом з цим, відповідно до частини першої статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.

Таким чином, право іпотекодавця підлягає судовому захисту за позовом іпотекодавця шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору іпотеки відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України, оскільки це суперечило б положенням статті 593 ЦК України та статті 17 Закону України "Про іпотеку".

Однак, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції зазначені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду України до уваги не взяв, припинивши договір іпотеки саме на підставі припинення основного зобов'язання у зв'язку зі смертю боржника, не з'ясував чи в спадкодавця були спадкоємці, яким належала обов'язкова частка у спадщині; чи були спадкоємці, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини; чи такі спадкоємці зверталися до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини.

Крім того, суд апеляційної інстанції, не звернув увагу на те, що в законодавстві розмежовано такі окремі підстави для припинення іпотеки як припинення основного зобов'язання, так і відмова заставодавця забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, якщо застава, встановлена іншою особою. Тому суд апеляційної інстанції дійшов взаємовиключних висновків, оскільки вважав договір поруки припиненим на підставі того, що ніхто зі спадкоємців із заявою про прийняття спадщини не звертався і згоду забезпечувати зобов'язання нового боржника позивачка не давала, але суд апеляційної інстанції не встановив, хто є новим боржником за кредитним зобов'язанням.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ухвалюючи судове рішення в справі, неправильно застосував норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому ухала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.