Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду АнтоненкоН. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,

учасники справи :

позивач -ОСОБА_4,

представник позивача - адвокат ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року у складі суддів : Болотова Є. В., Білич І. М., Поліщук Н. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та

розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору позики та стягнення коштів.

В обгрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що у січні 2016 року йому стало відомо, що 2 вересня 2009 року його дружина ОСОБА_6 надала в борг ОСОБА_7 5 000 доларів США.

Посилаючись на те, що його дружиною укладений договір позики без його згоди, просив суд визнати : недійсним договір позики, укладений 2 вересня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7; стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 та на його користь 131 068 грн, що еквівалентно 5 000 доларів США; стягнути з ОСОБА_7 на його користь 3 000 грн витрат, пов'язаних із юридичним представництвом; покласти солідарно на відповідачів витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 2 413 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року у складі судді Комаревцевої Л. В. позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір позики не належить до дрібного побутового правочину, а тому передбачає письмову згоду другого подружжя, яку позивач не надав, а отже наявні підстави для визнання такого договору недійсним.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що сама по собі відсутність згоди на укладення дружиною договору позики не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди іншого подружжя, недійсним. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивачем не надано доказів про те, що відповідачі діяли недобросовісно та що ОСОБА_7 знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що грошові кошти належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що ОСОБА_6 не отримала на укладення договору згоди чоловіка, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у листопаді 2016 року, адвокат ОСОБА_4 ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року та залишити в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є необґрунтованим, незаконним, оскільки ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апеляційний суд, вирішуючи спір, залишив поза увагою положення частини третьої статті 65 СК України, натомість застосував лише частину другу статті 65 СК України.

25 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

12 січня 2018 року вказана справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставин, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05 серпня 1959 року.

02 вересня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_6 надала у борг ОСОБА_7 5 000 доларів США.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згідно із частиною другою статті 369 ЦК України, частиною другою статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той із подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той із подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_4 в обґрунтування своїх позовних вимог не надав доказів про те, що відповідачі діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_7 знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що ОСОБА_6 не отримала на укладення договору згоди чоловіка, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні його позовних вимог.

Правильним є висновок апеляційного суду про те, що сама по собі відсутність згоди на укладення дружиною договору позики не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди іншого подружжя, недійсним.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді даної справи неправильно застосовані норми матеріального права чи порушені норми процесуального права, оскільки не містять у собі посилань на обставини чи докази, якими спростовуються встановлені судами обставини.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.