759/475/16-ц Про визнання права користування жилим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму - 12.02.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2016 року у складі судді Зайця Т. О. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року у складі суддів: Борисової О. В., Гаращенка Д. Р., Соколової В. В.,

У січні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут зв'язку" (далі - ДП "УНДІЗ") про визнання права користування жилим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму, посилаючись на те, що ОСОБА_7 у період із 1966 року по 2008 рік постійно у вказаному підприємстві. Наказом відповідача від 27 березня 1995 року № 19 йому та його сім'ї для тимчасового користування надано квартиру АДРЕСА_1 балансоутримувачем якої є підприємство, а власником - Міністерство транспорту та зв'язку України. Ордер на проживання в квартирі вони не отримували та за зазначеною адресою не зареєстровані, проте постійно у ній проживають, провели поточний ремонт, сплачують комунальні послуги.

У зв'язку з досягненням пенсійного віку ОСОБА_4 звільнений з підприємства.

Починаючи з червня 2008 року відповідач намагається позбавити позивачів права користування житловим приміщенням, у якому вони постійно проживають. Спори стосовно даного житла неодноразово були предметом судового розгляду. Рішеннями суду встановлено, що спірна квартира до числа службових не включалась, як гуртожиток не реєструвалась, а виселення їх із підстав, визначених статтями 109 - 117 ЖК УРСР, не передбачено.

Ураховуючи викладені обставини, позивачі, уточнивши вимоги, просили визнати за ними право безстрокового користування спірною квартирою та зобов'язати ДП "УНДІЗ" укласти з ними договір найму.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відмовлено.

У листопаді 2016 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 і ОСОБА_5, у якій вони просять скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення їхнього позову. Зокрема, заявники зазначають, що вказана у наказі № 19 умова про їхнє тимчасове проживання у спірній квартирі є нікчемною, оскільки тимчасове проживання за ініціативою наймодавця можливе тільки в гуртожитках та службових жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання, до яких спірна квартира не відноситься.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її із суду першої інстанції.

У березні 2017 року представник Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить її відхилити, зазначаючи, що рішення судів попередніх інстанцій є законним та обґрунтованим.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) ) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) справа № 759/475/16-ц передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, вірно застосувавши положення матеріального права, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам (стаття 212 ЦПК України у редакції 2004 року), з дотриманням норм процесуального права, обґрунтовано виходив із того, що позивачі є тимчасовими жильцями, тому відсутні правові підстави для визнання за ними права користування спірним житловим приміщенням і укладення безстрокового договору найму житла.

Колегія погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не зазначили, на якій саме правовій підставі вони мають право безстрокового користування спірним жилим приміщенням.

Оскаржувані рішення є правильними з урахуванням рішення Апеляційного суду Київської області від 02 березня 2011 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ДП "УНДІЗ", Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації, Відділу ГІРФО Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві про зобов'язання видати ордер, а також фактів, встановлених рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21 грудня 2011 року у справі за позовом ДП "УНДІЗ" до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про виселення без надання іншого жилого приміщення, які в силу статті 61 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду цієї справи, є преюдиційними.

Зокрема, судом було встановлено, що позивачі у передбаченому законом порядку не були вселені у жиле приміщення, спеціальний ордер їм не видавався, договір найму з ними не укладався, не набули право користування спірним приміщенням. Квартира надавалась позивачам як тимчасове житлове приміщення, а тому останні є тимчасовими жильцями.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, із урахуванням встановлених обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і на законність рішення не впливають .

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та ухвалу судів першої і апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої стаття 401 ЦПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.