591/4749/14 Про відшкодування майнової шкоди у звязку з неналежним наданням туристичних послуг та відшкодування моральної шкоди - 08.02.2018 Прийняття

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Харків", Інспекція з питань захисту прав споживачів у Сумській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 07 червня 2016 року, ухваленого у складі колегії суддів: Шевченко В. А., Кононенко О. Ю., Бойка В. Б.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4.), товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел" (далі -

ТОВ "Музенідіс Тревел" ), товариства з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел - Київ" (далі - ТОВ "Музенідіс Тревел Київ"), треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Музенідіс Тревел Харків" (далі - ТОВ "Музенідіс Тревел Харків"), Інспекція з питань захисту прав споживачів у Сумській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, у якому просила стягнути з ФОП ОСОБА_4, на її користь 719 євро по курсу Національного банку України на відшкодування майнової шкоди у звязку з неналженим наданням туристичних послуг та 15 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, яка полягала у емоційних стражданнях, пов'язаних з неякісним наданням туристичних послуг.

Позовна заява мотивована тим, що 08 серпня 2013 року, з метою придбання трьох туристичних путівок до Грецької Республіки, позивач передала

ФОП ОСОБА_4 18 600 грн. Остання відповідного туристичного договору з позивачем не оформила і у доступній формі зрозумілої інформації щодо умов туристичних послуг до позивача не довела.

В останній день перебування родини позивача у Грецькій Республіці, а саме 01 вересня 2013 року, туристична фірма транспорту для доставки сім'ї позивача в аеропорт не надала і за добу до вильоту про це не повідомила.

Позивач і її сім'я вимушені були додатково витратити 80 євро на подальше проживання у готелі та 639 євро на придбання авіаквитків на 03 вересня 2013 року, внаслідок чого позивач понесла матеріальних і моральних збитків, які відповідачем в добровільному порядку не відшкодовано.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 21 березня 2016 року у складі судді Прокудіної Н. Г., позов задоволено частково. Стягнуто з

ФОП ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на відшкодування майнової шкоди 635,20 євро, що еквівалентно 18 795 грн 57 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задовоелнні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за завдану майнову шкоду мотивовано тим, що порушення прав ОСОБА_3, як споживача туристичних послуг, виникло внаслідок неналежного виконання своїх обов'язків туристичним агентом в особі ФОП ОСОБА_4, яка безпосередньо контактувала з позивачем та не надала всієї необхідної інформації і документів, що дало б можливість позивачеві своєчасно і вірно зорієнтуватись у порядку вильоту з Грецької Республіки до Україну. Покладаючи на ФОП ОСОБА_4 обов'язок по відшкодуванню майнової шкоди, місцевий суд керувався положеннями частини четвертої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові про стягнення моральної шкоди мотивовано тим, що позов у цій частині є безпідставним та недоведеним.

ФОП ОСОБА_4 в апеляційному порядку оскаржила рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 березня 2016 року лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з неї на користь ОСОБА_3 матеріальних збитків.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 07 червня 2016 року прийнято відмову ОСОБА_3 від позову до ТОВ "Туристична компанія "Музенідіс Тревел" та ТОВ "Музенідіс Тревел Київ", рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 березня 2016 року в зазначеній частині скасовано і провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 07 червня 2016 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 березня 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідний ваучер та інші документи відносно туристичного продукту позивачеві було видано саме туроператором, а не туристичним агентом в особі ФОП ОСОБА_4, а тому на останню не може бути покладено відповідальність за майнові збитки, наявність яких ОСОБА_3 обґрунтовувала неналежним наданням туристичних послуг. Апеляційний суд при розгляді справи врахував висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року, справа № 6-42цс13.

У касаційній скарзі, поданій 22 червня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду Сумської області від 07 червня 2016 року та залишити в силі помилково скасоване апеляційним судом рішення Зарічного районного суду м. Суми

від 21 березня 2016 року, судові витрати покласти на відповідача у справі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відсутність вини ФОП ОСОБА_4 у заподіянні

ОСОБА_3 матеріальних збитків через неналежне надання туристичних послуг. Зокрема, вина ФОП ОСОБА_4 в порушенні вимог частини першої статті 15 Закону України "Про захист прав споживачів" в частині ненадання споживачеві необхідної, доступної, достовірної, своєчасної інформації про продукцію, не укладення зі споживачем договору про надання туристичних послуг підтверджується Актом Інспекції з питань захисту прав споживачів у Сумській області від 09 грудня 2013 року, складеного за результатами перевірки відомостей відповідної заяви

ОСОБА_3, а також приписом Інспекції з даного питання, який відповідач не виконала.

У касаційній скарзі заявник звертає увагу касаційного суду на те, що посилання апеляційного суду на Інструкцію про порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання, затверджену наказом Державної туристичної адміністрації України від 06 червня 2005 року № 50 безпідставне, оскільки ваучер - письмовий договір на туристичне або екскурсійне обслуговування, є підставою для поселення в готель і після поселення вилучається і туристу не повертається.

На думку автора касаційної скарги, висновок апеляційного суду, про те, що договір на екскурсійне обслуговування був укладений безпосередньо між ОСОБА_3 та ТОВ "Музенідіс Тревел Київ" шляхом видачі ваучера, помилковий, є припущенням та суперечить посиланням суду апеляційної інстанцій на відсутність належних засобів доказування щодо укладення між ОСОБА_3 та ТОВ "Музенідіс Тревел Київ" агентського договору.

12 серпня 2016 року ФОП ОСОБА_4 подала заперечення на касаційну скаргу, у яких посилалась на відсутність підстав для стягнення з неї матеріальних збитків на користь позивача в контексті висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року, справа № 6-42цс13.

Інші сторони у справі правом на подачу відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.

26 грудня 2017 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що ФОП ОСОБА_4 здійснює діяльність, як туристичний агент. За придбання трьох туристичних путівок до Грецької Республіки ОСОБА_3 сплатила ФОП ОСОБА_4 18 600 грн. Вказані кошти було перераховано на рахунок туроператора ТОВ "Музенідіс Тревел-Київ".

22 серпня 2013 року ОСОБА_3 та членам її сім'ї в аеропорту Бориспіль представник ТОВ "Музенідіс Тревел Київ" видав пакет документів, у тому числі паспорти, авіаквитки до Грецької Республіки на 22 серпня 2013 року, та зворотнього напрямку до Києва на 01 вересня 2013 року, а також ваучер.

01 вересня 2013 року позивач та члені її сім'ї, не будучи належним чином проінформовані про порядок виїзду з готелю до аеропорту для вильоту в Україну, не були забрані з іншими туристами з готелю й не вилетіли до Києва, у зв'язку з чим вимушені були оплатити проживання в готелі

до 03 вересня 2013 року в сумі 80 євро та придбати три квітка на літак за 639 євро.

За результатами проведеної відносно ФОП ОСОБА_4 перевірки Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Сумській області був складений акт від 9 грудня 2013 року, яким установлено, що між сторонами не було укладено договір про надання туристичних послуг, а тому в зв'язку з не отриманням необхідної інформації про умови отримання туристичних послуг, в тому числі про час та місце відправлення з Греції, споживач не мала можливості потрапити на літак рейсом до України, чим їй заподіяно шкоду в сумі 719 Євро за курсом НБУ та порушено вимоги Законів України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та ";Про туризм" (324/95-ВР) .

Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Сумській області внесено обов'язковий для виконання припис, згідно із яким ФОП ОСОБА_4 зобов'язано повернути сплачені споживачем кошти в сумі 719 євро за курсом НБУ.

28 травня 2014 року постановою заступника начальника інспекції на

ФОП ОСОБА_4накладено штраф в розмірі 425 грн за реалізацію продукції з відсутньою необхідною, достовірною, своєчасною інформацією та за невиконання припису посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, про усунення порушень прав споживачів, яку вона отримала 30 травня 2014 року та не оскаржувала, сплативши штраф.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин укладений між споживачем і виконавцем.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про туризм" учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Положеннями статті 20 Закону України "Про туризм" визначено, що туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста.

Частиною першою статті 33 Закону України "Про туризм" встановлено, що суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Агентські відносини регулюються главою 31 Господарського кодексу України (436-15) , відповідно до частин першої, другої статті 297 якого за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

У статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі статею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, установлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом частин першої, другої, десятої статті 20, частини другої статті 30, частин першої та другої статті 32, частини першої статті 33 Закону України "Про туризм", частини четвертої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", статтей 610 і 611, частини п'ятої статті 653, частини першої статті 901 ЦК майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків.

У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни, відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб'єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор.

Оскільки ваучер на ім'я туристів ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 оформлений безпосередньо ТОВ "Музенідіс Київ", апеляційний суд прийшов правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення на ФОП ОСОБА_4 обов'язку по відшкодуванню шкоди ОСОБА_3

Встановивши відсутність доказів щодо укладення між ФОП ОСОБА_4 і ТОВ "Музенідіс Київ" агентського договору, який би за правилами ст. 297 ГК України визначав сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, а вручення пакету документів на подорож родині ОСОБА_3 безпосередньо представником ТОВ "Музенідіс Тревел Київ" спростовує аргументи касаційної скарги про відсутність договірних відносин родини ОСОБА_3 саме з ТОВ "Музенідіс Тревел Київ". Сплата ФОП ОСОБА_4 штрафу за невиконання припису не може бути підставою для покладення на неї обов'язку по відшкодуванню такої шкоди.

При вирішенні даної справи апеляційним судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Згідно статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.