645/3294/16-ц Про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди за невиконання рішення суду щодо повернення позики - 08.02.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова у складі судді Шарка О. П. від 6 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Кружиліної О. А., Кіпенка І. С., Хорошевського О. М., від 30 листопада 2016 року,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 1994 року він позичив ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 680 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 2 жовтня 1994 року. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 1999 року, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_8 на його користь 2 326 грн. Проте відповідач до цього часу рішення суду не виконав, борг не повернув, чим порушено його права на володіння своїм майном. При цьому рішення суду виконувалось примусово і лише 23 січня 2014 року державний виконавець повернув виконавчий лист у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з ОСОБА_8 на його користь: інфляційні втрати за період з січня 1999 року по травень 2016 року у розмірі 16 662 грн 77 коп.; три проценти річних за період з 21 січня 1999 року по 21 червня 2016 року у розмірі 1 145 грн 46 коп.; проценти від суми позики за період з 1 січня 2004 року по 21 червня 2016 року у розмірі 3 063 грн 79 коп., а також завдану йому неправомірними діями відповідача моральну шкоду у розмірі 16 662 грн 77 коп.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 6 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_4 три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 209 грн 34 коп., проценти за користування грошовими коштами у сумі 1 109 грн 57 коп. та моральну шкоду у розмірі 2 тис. грн. У задоволені решти позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_8, отримавши від позивача грошові кошти у доларах США, борг не повернув. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 1999 року, що набрало законної сили, про стягнення з нього на користь позивача суму боргу у національній валюті - гривні, не виконав, а, отже, допустив прострочення грошового зобов'язання. У зв'язку із цим суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та проценти за користування грошовими коштами в межах строку позовної давності, а саме з липня 2013 року по липень 2016 року, про застосування якого заявив відповідач. При цьому суд відмовив у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання, оскільки позивачем не надано даних про розмір інфляції. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із засад розумності та справедливості.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 6 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8на користь ОСОБА_4 інфляційні втрати за період з 1 липня 2013 року по 1 липня 2016 року у сумі 2 053 грн 86 коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи в частині рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення інфляційних втрат, апеляційний суд виходив із того, що відповідач допустив прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач має право на отримання від нього інфляційних втрат з врахуванням наслідків спливу позовної давності за період з 1 липня 2013 року по 1 липня 2016 року. При цьому апеляційний суд погодився з висновком районного суду про необхідність застосування позовної давності і щодо розміру моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій 26 грудня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення змінити, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що інфляційні втрати та три процента річних за прострочення грошового зобов'язання підлягають стягненню з відповідача за весь час прострочення, що визначено спеціальною нормою закону, яка підлягає застуванню до спірних правовідносин, а саме частиною другою статті 625 ЦК України. Тому строк позовної давності не пропущений, так як позика не повернута. Крім того, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає розміру заподіяних йому душевних і фізичних страждань.

ОСОБА_8 рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржив, а тому справа підлягає розгляду в межах доводів касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник,який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України 2004 року), правильно виходили з того, що ОСОБА_8, отримавши від позивача позику, борг не повернув. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 січня 1999 року, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у національній валюті - гривні, не виконано, а, отже, допущено прострочення грошового зобов'язання. У зв'язку із цим здійснено нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, що є особливою мірою відповідальності боржника, які судом стягнуто в межах строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач (а. с. 41).

Крім того, суди дійшли вірного висновку щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, оскільки суди керувались принципами розумності та справедливості, а, отже, сума відшкодування моральної шкоди відповідає моральним стражданням, які завдані позивачу.

Відповідач в цій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржив (стаття 11 ЦПК України 2004 року).

Посилання касаційної скарги на те, що підстав для застосування позовної давності немає, оскільки згідно з частиною другою статті 625 ЦК суми стягуються за весь час прострочення є безпідставними, так як ці суми стягуються лише в межах загального строку позовної давності, яким є три роки (стаття 71 ЦК 1963 року, стаття 257 ЦК України), а не за всі 21 рік ухиляння відповідача від повернення позики.

Примусове виконання рішення суду за 1999 рік не перериває позовну давність і, крім того, стосувалось стягнення позики, а не сум, визначених статтею 625 ЦК України.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають.

Отже, рішення суддів першої та апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими й підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 6 жовтня 2016 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Харківської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.