Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібозавод",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Щербака Д. С. від 23 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області у складі суддів Павицької Т. М., Миніч Т. І., Трояновської Г. С. від 04 серпня 2015 року,

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичівський хлібозавод" (далі - ТОВ "Бердичівський хлібозавод"), в процесі розгляду якого уточнив вимоги та просив визнати незаконним наказ від 19 січня 2015 року № 9-п, змінити формулювання причини звільнення і дату звільнення, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 26 грудня 2014 року він звернувся до ТОВ "Бердичівський хлібозавод" з приводу працевлаштування, йому було запропоновано роботу водія-експедитора з випробувальним терміном без визначення його тривалості, цього ж дня він склав заяву про прийняття його на роботу на запропоновану посаду. Про факт видання наказу (розпорядження) про прийняття на роботу йому не відомо, зі змістом відповідного наказу не ознайомлений. 27 грудня 2014 року відповідач допустив позивача до роботи на рейс в нічний час, під час виконання якого відбулася несправність автомобіля.

За твердженням позивача, оскільки на нього покладено обов'язки, не обумовлені трудовим договором, маючи намір на працевлаштування у іншого роботодавця в м. Кривий Ріг, вирішив припинити трудові відносини з відповідачем за власною ініціативою. 29 грудня та 30 грудня 2014 року відповідно до графіка мали бути днями перерви між змінами (відпочинку), тому саме 29 грудня 2014 року позивач склав та подав відповідачу письмову заяву про звільнення за власним бажанням та в усній формі попередив про невихід на роботу 30 грудня 2014 року. Відповідач, прагнучи примусити позивача до роботи, вдався до погроз про звільнення останнього за прогул, а не за заявою про звільнення з роботи за власним бажанням.

ОСОБА_2 30 грудня 2014 року звернувся до ТОВ "Бердичівський хлібозавод" з уточненою заявою про звільнення за власним бажанням, в якій просив звільнити його у зв'язку з переходом на роботу в іншу місцевість, але відповідач не прийняв уточнену заяву. 02 січня 2015 року позивач повторно направив заяву про звільнення, уточнивши її. ТОВ "Бердичівський хлібозавод" 08 січня 2015 року отримало зазначений лист позивача, проте наказу про звільнення за результатом розгляду його заяви не видав, також не видав трудову книжку та не провів кінцевий розрахунок.

Наказом від 19 січня 2015 року № 9-п ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 20 січня 2015 року. Такі дії відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду, розмір відшкодування якої він визначив у 10 000, 00 грн, оскільки напередодні свят він опинився в тяжкому моральному становищі та був змушений докладати зусиль задля захисту своїх прав, організація його життя була ускладнена через причину звільнення, що дискредитувала його.

Позивач, посилаючись на викладене та на норми матеріального права, а саме: статті 29, 31, 47, 48, 147, 149, 235, 237-1 КЗпП України, просив задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 допустив прогул на роботі без поважних причин, у зв'язку з чим відповідач звільнив його з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням вимог трудового законодавства.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 04 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалася тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права, що позивач допустив прогули без поважних причин, тому звільнений роботодавцем за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням трудового законодавства.

ОСОБА_2 28 серпня 2015 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтовується неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Звільнення з цих підстав вважає незаконним, його заява про звільнення за власним бажанням не була розглянута, а формулювання причин звільнення може перешкодити новому працевлаштуванню, просив задовольнити вимоги касаційної скарги. Суди необґрунтовано надали оцінку факту ознайомлення його роботодавцем з графіками роботи на грудень 2014 року та січень 2015 року, не перевірили, чи дійсно його було ознайомлено з цими графіками; не перевірили додержання відповідачем порядку застосування дисциплінарних стягнень, зокрема наявність повноважень у начальника відділу кадрів ТОВ "Бердичівський хлібозавод" на витребування від працівника письмових пояснень. ОСОБА_2 вважає, що всупереч резолюції керівника щодо звільнення його з роботи 09 січня 2015 року, інспектор відділу кадрів діяв самовільно й 09 січня 2015 року направив лист з вимогою надати пояснення. Також суди не звернули увагу на те, що наказ від 19 січня 2015 року № 9-п вмотивовано не конкретним прогулом, що є грубим порушенням частини другої статті 149 КЗпП України. Суди не допитали свідків з боку заявника, чим позбавили його права на подання доказів та унеможливили використання ним цього способу доказування. Судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи для визначення обставин, що підтверджують або спростовують підписання акта інвентаризації товарно-матеріальних цінностей автомобіля від 24 грудня 2014 року, в якому нібито міститься його особистий підпис про прийняття автомобіля.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Бердичівський хлібозавод" посилається на те, що позивач самовільно не вийшов на робоче місце, що підтверджується витягом із табеля обліку робочого часу, чим порушив правила трудової дисципліни, що є підставою для звільнення його за прогул.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 14 вересня 2015 року відкрито касаційне провадження в справі, ухвалою від 15 червня 2016 року справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Бердичівський хлібозавод" про визнання незаконним наказу, зміну дати і формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (2147а-19) ), що набрав чинності 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження 02 січня 2018 року передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначено в статті 213 ЦПК (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року №1618-IV), відповідно до якої рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ТОВ "Бердичівський хлібозавод" від 24 грудня 2014 року № 339-п ОСОБА_2 прийнятий на роботу водієм-експедитором автотранспортного засобу автотранспортної дільниці з випробувальним терміном в один місяць з 25 грудня 2014 року. З наказом про прийняття на роботу позивач ознайомлений, що підтверджується його власноручним підписом на копії наказу.

29 грудня 2014 року ОСОБА_2 подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Оскільки в заяві позивача були відсутні причини звільнення, то начальник транспортної дільниці ОСОБА_3 погодив його звільнення з 09 січня 2015 року, проте 30 грудня 2014 року, 02 січня 2015 року та 03 січня 2015 року ОСОБА_2 на роботу не вийшов.

Відповідно до витяга з графіка роботи працівників транспортної діяльності ТОВ "Бердичівський хлібозавод" за період з 01 грудня 2014 року до 31 грудня 2014 року робочим днем у позивача було 30 грудня 2014 року, а в січні 2015 року робочими днями позивача були 02, 03, 06, 07 січня 2015 року.

Відповідно до акта відсутності працівника на роботі від 05 січня 2015 року ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці протягом робочого дня 30 грудня 2014 року, 02 січня 2015 року та 03 січня 2015 року. З метою витребування пояснень та встановлення причини відсутності позивача на робочому місці, а також попередження щодо порушення трудової дисципліни ТОВ "Бердичівський хлібозавод" 08 січня 2015 року направлено лист на адресу позивача. Цей лист був отриманий позивачем 14 січня 2015 року, що підтверджується його підписом у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Письмові пояснення з приводу відсутності на роботі позивачем не надано.

Згідно з наказом ТОВ "Бердичівський хлібозавод" від 19 січня 2015 року №9-п ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за прогул на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 20 січня 2015 року. Позивач ОСОБА_2 не був членом профспілки ТОВ "Бердичівський хлібозавод".

ТОВ "Бердичівський хлібозавод" 20 січня 2015 року були нараховані суми, що підлягали виплаті позивачу, інспектором відділу кадрів складено лист на адресу позивача про необхідність прибути у відділ кадрів підприємства для отримання трудової книжки та грошових коштів у касі підприємства.

Зазначений лист разом з копією наказу про звільнення від 19 січня 2015 року № 9-п направлені на адресу позивача рекомендованим листом з описом вкладення та отриманий ним особисто 22 січня 2015 року, що підтверджується підписом на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Проте будь-яких дій з боку позивача щодо отримання трудової книжки та грошових коштів здійснено не було.

За правилами частини другої статті 26 КЗпП України в період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За правилами пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з самовільним залишенням роботи до закінчення строку трудового договору).

За правилами статті 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, щоб унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов'язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені статтею 57 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи.

Разом з тим, факт відсутності позивача на робочому місці у наведений період під час робочого дня доведено графіком роботи транспортної діяльності працівників ТОВ "Бердичівський хлібозавод" за грудень 2014 року та січень 2015 року, актом невиходу на роботу ОСОБА_2 від 05 січня 2015 року.

До спливу обов'язкового двотижневого строку для звільнення за власним бажанням ОСОБА_2 вчинив дисциплінарний проступок - самовільний невихід на роботу без поважних причин, що є прогулом, це унеможливило розірвання трудового договору за правилами статті 38 КЗпП України.

Після вчинення прогулів стосовно позивача було розпочато дисциплінарне провадження, що зумовило дату звільнення ОСОБА_2 згідно з наказом ТОВ "Бердичівський хлібозавод" від 19 січня 2015 року № 9-п, оскільки відповідач повинен був дотриматися порядку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, з'ясувати поважність причини відсутності на робочому місці та зажадати від працівника письмові пояснення.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, в тому числі покази свідків, дійшов правильного висновку, що позивачем не спростовано факту прогулу та не доведено поважності причин невиходу на робоче місце в робочі дні, що, в свою чергу, доведено відповідачем та підтверджується матеріалами справи. Звільнення ОСОБА_2 проведено з дотриманням норм законодавства про працю, тому наказ про його звільнення є правомірним.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції відмовлено у задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи для визначення обставин, що мали б спростувати підписання акта інвентаризації товарно-матеріальних цінностей автомобіля від 24 грудня 2014 року, не заслуговують на увагу, оскільки, як свідчать матеріали справи, такого клопотання в судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 не заявляв. Доводи ОСОБА_2 про те, що він не підписував акт інвентаризації, правомірно не взяті судами до уваги, оскільки виконавець підпису може бути встановлений шляхом проведення почеркознавчої експертизи, клопотання про призначення якої позивачем не заявлялося.

Тягар доведення цих обставин покладається на позивача, який саме й звернувся із згаданими вимогами до суду, оскільки частиною третьою статті 10 та частиною першою статті 60 ЦПК України(у редакції, чинній на час розгляду справи) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а спрямовані виключно на переоцінку доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 04 серпня 2015 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.