Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2016 року у складі судді Михайлів Л. В.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу.

На обґрунтування позову зазначала, що за договором купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року відповідач повинен був сплатити до 01 жовтня 2015 року 44 368 грн за придбаний будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою. Разом з тим, у встановлений строк розрахунок за договором купівлі-продажу не провів, хоча прийняв земельну ділянку та будинок, вселився й проживає у ньому.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договір купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Рачковою О. А. та зареєстрований в реєстрі за №1310, за яким вона продала ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 1 822 кв. м за цією ж адресою.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року, за яким ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 1 822 кв. м за вказаною адресою. Вирішено питання про судові витрати.

Заочним рішенням суду першої інстанції мотивовано тим, що ціна договору купівлі-продажу становить 44 368 грн, які покупець зобов'язався сплатити до 01 жовтня 2015 року. Відповідно до пункту 15 договору право власності на відчужуваний житловий будинок виникає у покупця з моменту оплати вартості придбаного майна. ОСОБА_2 кошти за договором не сплатив. Позивач, не отримавши від ОСОБА_2 кошти за договором купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, позбавлена значною мірою того, на що розраховувала при укладенні договору, а тому договір купівлі-продажу від 21 вересня 2012 року необхідно розірвати.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 квітня 2016 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 535 грн 92 грн, а наведені заявником підстави звільнення від сплати судового збору є необґрунтованими.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив йому у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з огляду на те, що він є інвалідом третьої групи, пенсіонером, має на утриманні паралізовану матір, безробітну дружину та дочку шкільного віку.

ОСОБА_1 у запереченні на касаційну скаргу зазначає, що дії ОСОБА_2 спрямовані на затягування судового розгляду справи. Зобов'язання за договором купівлі-продажу ним не виконано, а сплачена сума у розмірі 2 тис. доларів є завдатком, що залишається у продавця за обставин розірвання договору.

27 грудня 2017 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 121 ЦПК України(у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119, 120 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою у день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Згідно частиною другою статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (тут і далі у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду встановлена в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Згідно пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Крім того, згідно першої та третьої частин статті 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні.

За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії", "Креуз проти Польщі", сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Таким чином, розмір судового збору має визначатися з урахуванням конкретних обставин справи, включаючи фінансову спроможність заявника сплатити його, що має суттєве значення для визначення того, чи може особа використати своє право доступу до суду.

На підтвердження своєї фінансової неможливості сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 535 грн 92 коп. ОСОБА_2 надав довідку про склад сім'ї, до якої входить дружина ОСОБА_5, дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, мати ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2; довідку комунального закладу "Нікопольський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" від 20 жовтня 2015 року № 1207, видану ОСОБА_7 про те, що вона самостійно не пересувається та потребує стороннього догляду; пенсійне посвідчення, згідно якого ОСОБА_2 - інваліду третьої групи внаслідок трудового каліцтва - призначено пенсію довічно; довідку управління Пенсійного Фонду України про розмір його пенсії, що у червні 2016 року становив 1 285 грн 80 коп.

Відмовляючи ОСОБА_2 у звільненні від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, суд формально послався на відсутність беззаперечних доказів на підтвердження фінансової неможливості заявника сплатити судовий збір; питання фінансової спроможності заявника сплатити судовий збір з урахуванням наданих на підтвердження таких обставин доказів не дослідив; не з'ясував, чи дотриманий баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за подання апеляційної скарги та правом заявника на доступ до правосуддя; належним чином не мотивував своїх висновків щодо вирішення клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору.

З урахуванням викладеного, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню за частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409 та частиною шостою статті 411 ЦПК України із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 406, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 жовтня 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.