758/5386/15ц Про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - 07.02.2018 Прийняття

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду м. Києва у складі судді Багінкевича С. М. від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі суддів: Саліхова В. В., Левенця Б. Б., Рубан С. М., від 18 серпня 2016 року

07 травня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до КП "Притулок для тварин" про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 червня 1998 року він працював у ДКП КМГ Центр "Тварини в місті" на посаді водія транспортних засобів та з 01 вересня 2003 року, в зв'язку з реорганізацією підприємства, був переведений до КП "Притулок для тварин", де пропрацював до 21 квітня 2015 року, у зв'язку з чим загальний стаж на підприємстві складає майже 17 років.

Позивач зазначає, що 21 квітня 2015 року його було звільнено із займаної посади на підставі пункту першого статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України (322-08) ) у зв'язку зі скороченням штату відповідно до наказу № 38-К від 21 квітня 2015 року, підставою чого, на думку відповідача, була заява про відмову від переведення на іншу роботу, яку ОСОБА_3 не писав.

Крім того, вказує, що при попередженні про наступне звільнення йому було запропоновано посаду підсобного робітника служби утримання тварин, однак згоди він не давав, відповідно до статті 34 КЗпП України, оскільки дана посада знаходиться в іншій місцевості.

Також зазначає, що за його ініціативою 19.02.2015 року було проведено перевірку профспілковим комітетом КП "Притулок для тварин", членом профспілки якого він є, законності підписання наказу № 25-ОП від 18 лютого 2015 року в.о. директора Панченко О.М. про скорочення чисельності працівників, з відповіді якого вбачається, що в.о. директора Панченко А.М. порушив частину третю стаття 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", а також частину першу статті 43 КЗпП України.

Зауважує, що при звільненні з посади йому не було надано право на першочергове залишення на посаді згідно з частиною першою статті 42 та пунктом третім частини другої статті 42 КЗпП України, оскільки він має вищу транспортну освіту (інженер-механік та інженер з транспорту), найбільший неперервний стаж роботи на даному підприємстві серед інших кандидатів.

Зазначає, що вищезазначені переваги залишення його на посаді були розглянуті профспілковим комітетом КП "Притулок для тварин", який після свого засідання 11 березня 2015 року згоди на його звільнення не надав.

Таким чином позивач вважає, що його звільнення, як працівника, за скороченням штатів є незаконним, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом та просить визнати незаконним його звільнення, поновити його на роботі та стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 травня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до наказу про припинення трудового договору від 21 квітня 2015 року № 38-К позивача було звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП у зв'язку із скороченням штату працівників з дотриманням вимог, передбачених статтею - 49-2 КЗпП України, а саме: ОСОБА_3 був своєчасно повідомлений про наступне вивільнення, йому було запропоновано вакантні посади на підприємстві, однак ОСОБА_3 відмовився від їх зайняття, також враховано відсутність переваженого права на залишенні на роботі, оскільки позивач перебував на простої, у зв'язку з чим показники продуктивності праці у нього відсутні, своєчасно отримав всі належні йому при звільненні виплати (заробітну плату, вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористану відпустку відповідно до статей 44, 83, 116 КЗпП).

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки протокол розширеного засідання Первинної профспілкової організації КП "Притулок для тварин" № 9 від 11 березня 2015 року не містить обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3, у порівнянні з ким саме він має переважне право на залишення на займаній посаді, тому відповідачем дотримано вимоги статті 43 КЗпП України.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, оскільки скорочення посади позивача входило до виключної компетенції відповідача, а відмова Первинної профспілкової організації КП "Притулок для тварин" у наданні попередньої згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_6 взагалі не обґрунтована.

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року, ОСОБА_3 просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій проігноровано порушення відповідачем статті 42 КЗпП України, оскільки кваліфікація ототожнюється з продуктивністю праці, а найбільший непереривний стаж взагалі не розглядався.

Відповідач та третя особа не скористалися правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

26 грудня 2017 року зазначена справа передана на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (надалі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею - 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті - 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

У першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

При цьому, учасники трудового спору вправі подавати будь-які допустимі докази, що підтверджують факт наявності у працівника, який звільняється, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Такими доказами можуть бути документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку суд при розгляді трудового спору повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.

Частиною першою статті 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною сьомою статті 43 КЗпП України унормовано, що рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України).

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-119цс15.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частина друга цієї статті визначає, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами попередній інстанцій під час розгляду справи встановлено наступні обставини.

З 11 червня 1998 року ОСОБА_3 працював на ДКП КМГ Центр "Тварини в місті" (перейменовано у КП КМЦ "Тварини в місті") на посаді водія транспортних засобів, а з 29 серпня 2003 року звільнений по переводу до КП "Притулок для тварин" на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією до КП "Притулок для тварин" та з 01 вересня 2003 року прийнятий водієм до транспортного відділу у КП "Притулок для тварин" в порядку переведення із КП Центр "Тварини в місті", що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_3

Відповідно до наказу Київської міської державної адміністрації КП "Притулок для тварин" від 15 січня 2015 року № 04 "Про зміни в штатному розписі підприємства" вирішено прийняти до виконання проект штатного розпису на 2015 рік, вжити організаційно-правові заходи, пов'язані із змінами в організації виробництва і праці. Відповідно до звітності інформації про заплановане вивільнення від 20 лютого 2015 року серед посад, які було заплановано вивільнити, зокрема, зазначено - водій автотранспортних засобів, 2 працівника, дата наказу про попередження - 18 лютого 2015 року, заплановано дату вивільнення - 20 квітня 2015 року.

Наказом в.о. директора КП "Притулок для тварин" Панченка А.М. від 18 лютого 2015 року № 25-ОП "Про скорочення чисельності працівників" було вирішено: затвердити новий штатний розклад працівників КП "Притулок для тварин" з 21 квітня 2015 року; доручено начальникам відділів і служб повідомити працівників підприємства про подальше звільнення у зв'язку із скороченням штату.

18 лютого 2015 року позивача було повідомлено особисто про те, що відповідно до вищезазначеного наказу посаду водія автотранспортних засобів служби моніторингу та регулювання чисельності тварин, яку він обіймав з 01 лютого 2003 року скорочується, у зв'язку з чим він підлягав вивільненню з 21 квітня 2015 року та водночас йому було запропоновано роботу на підприємстві на посаді підсобного робітника служби утримання тварин, від якої ОСОБА_3 відмовився.

20 лютого 2015 року Подільський районний центр зайнятості був попереджений про масове вивільнення працівників КП "Притулок для тварин".

Рішенням Київської міської ради "Про діяльність комунального підприємства "Центр ідентифікації тварин" та комунального підприємства "Притулок для тварин" від 04 березня 2015 року №194/1059, Київська міськарада вирішила припинити КП "Притулок для тварин" шляхом приєднання до комунального підприємства "Київська міська лікарня ветеринарної медицини".

Відповідно до пунктів 2 та 3 рішення Київської міської ради "Про діяльність комунального підприємства "Центр ідентифікації тварин" та комунального підприємства "Притулок для тварин" від 04 березня 2015 року № 194/1059 вирішено припинити КП "Притулок для тварин" шляхом приєднання до КП "Київська міська лікарня ветеринарної медицини" та вирішено взяти до відома, що КП "Київська міська лікарня ветеринарної медицини" є правонаступником усіх прав, обов'язків та майна припинених комунального підприємства "Центр ідентифікації тварин" та комунального підприємства "Притулок для тварин".

З протоколу розширеного засідання профкому КП "Притулок для тварин" від 11 березня 2015 року № 9 вбачається, що на підставі пункту третього статті 42 КЗпП України профком не надав попередню згоду на вивільнення ОСОБА_3, який має перевагу на залишенні на посаді, проте відповідно до частини шостої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим, а у разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Відповідно до наказу № 42-ОП від 14 квітня 2015 року ОСОБА_3 було запропоновано вакантну посаду кухаря служби утримання тварин, останній з наказом ознайомився та на неї не погодився. Також відповідно до наказу № 44-ОП від 20 квітня 2015 року йому було запропоновано посаду охоронника центру захисту тварин, від якої позивач також відмовився.

21 квітня 2015 року відповідно до наказу № 38-К про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_3 було звільнено із посади водія автотранспортних засобів КП "Притулок для тварин", у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту першого ст. 40 КЗпП України із зазначенням підстави звільнення: "заява про відмову від переведення на іншу роботу. Наказ № 25-ОП від 18 лютого 2015 року".

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 42 КЗпП України перевага в залишенні на роботі надається категоріям працівників, визначених пп. 1 - 9 цієї статті, але за рівних умов продуктивності праці і кваліфікації.

Відповідно до абзацу другого розділу третього Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності, затверджених Наказом Міністерства економіки України від 26 грудня 2008 року №916 (v0916665-08) "Про затвердження Тимчасових методичних рекомендацій розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної діяльності", продуктивність праці (однофакторна продуктивність) - це узагальнюючий показник результативності праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг.

За змістом абзацу першого розділу другого та додатків 1 та 2 до згаданих Тимчасових методичних рекомендацій розрахунок продуктивності праці здійснюється на підставі статистичної інформації, тобто за фактичним результатом праці.

В економічній теорії продуктивність праці - це результативність виробничої діяльності людей, що вимірюється кількістю часу, що витрачається на одиницю продукції, або кількістю продукції, створюваної за одиницю робочого часу (година, день, місяць, рік).

При цьому індивідуальна продуктивність праці - це продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва.

Таким чином індивідуальна продуктивність праці окремого працівника на конкретній дільниці виробництва також повинна визначатися на підставі фактичних результатів праці такого працівника (кількість продукції, фактично створюваної працівником за одиницю робочого часу), а не відповідно до потенційних можливостей такого працівника.

Доводи позивача про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників були предметом перевірки апеляційного суду та визнано, що ОСОБА_3 не мав більш високу продуктивність праці і кваліфікацію за сукупністю цих двох показників.

Крім того, судами також встановлено, що протокол розширеного засідання ППО КП "Притулок для тварин" № 9 від 11 березня 2015 року не містить обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 та у порівнянні з ким саме він має переважне право на залишення на займаній посаді.

Суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, встановивши, що ОСОБА_3 своєчасно був повідомлений про наступне вивільнення, йому було запропоновано вакантні посади на підприємстві, від яких він відмовився, враховуючи відсутність у позивача переважного права на залишенні на роботі з огляду на тривале перебування на простої, у зв'язку з чим показники продуктивності праці у нього відсутні, при цьому ОСОБА_3 своєчасно отримав всі належні йому при звільненні виплати (заробітну плату, вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористану відпустку відповідно до статей 44, 83, 116 КЗпП України), а також враховуючи, що скорочення посади позивача входило до виключної компетенції відповідача та фактично є його правом і рішення профспілкової організації не містить жодного обґрунтування відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3, - дійшли правильних висновків, що звільнення позивача з посади водія автотранспортних засобів КП на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників здійснено відповідачем з дотриманням вимог, передбачених статтею - 49-2 КЗпП України, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції відсутні.

Доводи ОСОБА_3, наведені в касаційній скарзі не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Враховуючи, що судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.