624/720/15-ц Про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою - 07.02.2018 Прийняття

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія", в особі представника - Макроусова Юрія Семеновича, на рішення Кегичівського районного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року в складі судді Криворотова С. В. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 року в складі суддів: Котелевець А. В., Гуцал Л. В., Піддубного Р. М.,

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" (далі - СТОВ "Надія") про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позову позивач вказував, що він є власником земельної ділянки площею 4,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області. Відповідно до договору від 10 січня 2006 року, зареєстрованого Кегичівським відділом ХРФ ДП "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах 05 червня 2007 року, цією спірною земельною ділянкою на правах оренди користувався відповідач. Вважаючи, що строк дії договору закінчується 06 червня 2014 року, позивач 18 березня 2014 року подав відповідачеві заяву про те, що надалі він не має наміру продовжувати договірні відносини, просив повернути цю ділянку одразу ж після закінчення цього терміну. Зазначена заява зареєстрована відповідачем 18 березня 2014 року за вх. № 44. В усній формі йому було повідомлено, що СТОВ "Надія" буде користуватися земельною ділянкою до закінчення строку дії договору. Після спливу зазначеного строку, відповідач не виконав свої зобов'язання за договором щодо виплати орендної плати за 5 місяців 2014 року в сумі 1 198 грн 75 коп., з такого розрахунку: (143 849 грн 82 коп. х 2%)/12 х 5, де 143 849 грн 82 коп. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки; 2% - розмір орендної плати згідно з договором; 12 - кількість місяців у році; 5 - кількість місяців оренди у 2014 році. Крім того, позивач вважає, що відповідач також заборгував йому три проценти річних від простроченої суми в сумі 18 грн 76 коп., та інфляційні втрати за весь період прострочення виплати орендної плати в сумі 348 грн 88 коп.

Посилаючись на зазначене та указуючи, що загальна сума заборгованості станом на 01 вересня 2015 року склала 1 688 грн 83 коп., позивач просив суд стягнути указану суму заборгованості та судові витрати з відповідача, а також стягнути з останнього вартість технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, вартість якої склала 600 грн, понесену позивачем.

У жовтні 2015 року СТОВ "Надія" звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому просило визнати незаконними дії останнього з перешкоджання у використанні в 2014 році спірної земельної ділянки, на підставі укладеного між ними договору оренди, та стягнути з позивача збитки в сумі 9 522 грн 06 коп. і судові витрати.

Зустрічний позов мотивовано тим, що право оренди виникає після укладання договору та його державної реєстрації. ОСОБА_1 не надав пропозицій щодо встановлення у договорі більш конкретної календарної дати закінчення строку його дії, ніж та, що наведена в п. 3.1 цієї угоди. Вважає, що строк дії договору обчислюється календарними роками, і кінцевою датою його чинності є закінчення 2014 року. Це підтверджується зокрема пунктом 4.3 договору, відповідно до якого, орендна плата в натуральній формі вноситься до 20 числа останнього у звітному році місяця, тобто у грудні 2014 року. Водночас, пунктом 8.2 договору передбачений обов'язок орендодавця не вчиняти дії, що перешкоджали б орендареві користуватися земельною ділянкою. На зазначеній земельній ділянці СТОВ "Надія" у 2014 року вирощувало кукурудзу, яка позивачем була скошена, чим завдано збитки в сумі 9 522 грн 06 коп., що підтверджується відповідним актом обстеження земельної ділянки від 03 липня 2014 року та розрахунком збитків. Наявність вказаних збитків та неотримання підприємством доходів від оренди землі внаслідок неправомірних, на думку СТОВ "Надія", дій ОСОБА_1, унеможливлюють сплату йому будь-якої орендної плати.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року зустрічний позов СТОВ "Надія" до ОСОБА_1 про визнання незаконними дій та відшкодування збитків залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 ЦПК України (в редакції чинній на день постановлення даної ухвали).

Рішенням Кегичівського районного суду Харківської області від 08 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто із сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Надія" на користь ОСОБА_1 заборгованість - 1688 грн 83 коп. та витрати по сплаті судового збору - 487 грн 20 коп., всього стягнуто 2 176 грн 03 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 10 січня 2006 року ОСОБА_1 і СТОВ "Надія" уклали договір оренди земельної ділянки, яка належить позивачу, який було зареєстровано Кегичівським відділом Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах України 05 червня 2007 року. На підставі пунктів 4.1, 4.2 договору оренди СТОВ "Надія" зобов'язувалось сплачувати ОСОБА_1 орендну плату у грошовій формі у розмірі 2 % від нормативної грошової оцінки землі, з урахуванням індексу інфляції. Оскільки земельна ділянка перебувала у користуванні СТОВ "Надія" до 06 червня 2014 року, однак за вказаний період цього року, тобто, за 5 місяців 2014 року, плата за користування земельною ділянкою СТОВ "Надія" не сплачувалась, суд вважав за необхідне стягнути з орендаря на користь орендодавця суму заборгованості з орендної плати за указаний період разом з трьома процентами річних від простроченої суми та інфляційними втратами за весь період прострочення виплати орендної плати у розмірі 1 688 грн 83 коп.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 року апеляційна скарга СТОВ "Надія" відхилена, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій уквітні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на порушення судами норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, СТОВ "Надія", в особі представника - Макроусова Ю. С., просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що договір між сторонами укладено 10 січня 2006 року, а його державну реєстрацію проведено 05 червня 2007 року. Указано, що строк дії договору обчислюється календарними роками, і кінцевою датою його чинності є закінчення 2014 року, що підтверджується зокрема пунктом 4.3 договору, відповідно до якого, орендна плата в натуральній формі вноситься до 20 числа останнього у звітному році місяця, тобто у грудні 2014 року. Також, зазначено, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дії, що перешкоджали б орендареві користуватися земельною ділянкою, однак позивачем була скошена кукурудзу, яку вирощувало СТОВ "Надія" у 2014 році, чим завдано збитки в сумі 9 522 грн 06 коп. Наявність вказаних збитків, завданих неправомірними, на думку скаржника, діями ОСОБА_1 та неотримання підприємством доходів від оренди землі внаслідок таких дій, унеможливлюють сплату орендної плати на користь орендодавця.

Касаційна скарга не містить доводів стосовно незаконності та необґрунтованості рішень судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, у зв'язку із цим справа у суді касаційної інстанції переглядається в частині стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, трьох відсотків річних та інфляційних витрат, а в іншій частині не переглядається відповідно до вимог статті 400 ЦПК.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду. 02 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої на території Вовківської сільської ради Кегичівського району Харківської області площею 4,53 га на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1.

10 січня 2006 року між ОСОБА_1 і СТОВ "Надія" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на сім років. Згідно Прикінцевих положень договору оренди цей договір набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації.

Кегичівським відділом Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельним ресурсам України даний договір оренди зареєстровано 05 червня 2007 року за № 040769600266.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи такій згоді встановленої форми.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендною землі, є Закон України "Про оренду землі" (161-14) .

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, що передбачені ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) та іншими законами України і договором оренди землі.

За змістом статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди він набирає чинності.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вимогами частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи в частині вимог про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати, трьох відсотків річних та інфляційних витрат, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, урахувавши, що строк дії договору оренди земельної ділянки, який був укладений 10 січня 2006 року та пройшов держану реєстрацію 05 червня 2007 року, за домовленістю сторін становив сім років і закінчився 06 червня 2014 року, суди першої та апеляційної інстанцій в указаній частині дійшли обґрунтованого висновку про задоволення указаних вимог, оскільки орендар безпідставно не сплатив на користь орендодавця передбачену умовами договору та вимогами закону суму орендної плати в розмірі 1 198 грн 75 коп.за 2014 рік. У зв'язку із тим, що відповідач прострочив виконання свого грошового зобов'язання з нього має бути стягнуто також суми на відшкодування трьох відсотків річних в розмірі 18 грн 76 коп.та інфляційних втрат в розмірі 348 грн 88 коп.

Доводи касаційної скарги про те, що строк дії договору обчислюється календарними роками і кінцевою датою його чинності є закінчення 2014 року, що підтверджується зокрема пунктом 4.3 договору не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень з огляду на таке.

За домовленістю сторін строк дії договору становить сім років, а договір набирає чинності після підписання його сторонами та державної реєстрації.

У зв'язку із чим, судами установлено, що строк дії спірного договору закінчився 06 червня 2014 року.

Пунктом 4.3 договору, яким скаржник обґрунтовує указані доводи касаційної скарги, передбачено, що орендна плата за землю у натуральній формі вноситься до 20 числа останнього у звітному році місяця.

Указаний пункт договору, який досліджувався судами попередніх інстанцій, установлює строки сплати орендної плати за землю у натуральній формі та не містить положень, які б указували на строк дії договору в цілому, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги. Такі доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення скаржником договірних умов, однак не підтверджені умовами такого договору та вимогами закону.

Доводи касаційної скарги про те, що неправомірними діями орендодавця СТОВ "Надія" завдано збитків на суму 9 522 грн 06 коп., що унеможливлює стягнення з останнього орендної плати не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки завдання, на думку скаржника, збитків орендодавцем орендарю не виключає відповідальність останнього за порушення умов договору та вимог закону щодо сплати орендної плати за землю. Процедура відшкодування збитків є самостійним способом захисту порушеного права, яким відповідач не позбавлений можливості скористатися.

Указані доводи касаційної скаргизводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій та не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційномупорядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.