Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С.,

Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач: ОСОБА_5,

відповідач: ОСОБА_6,

відповідач: ОСОБА_7,

третя особа - сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 9 вересня 2014 року у складі судді Єлізарова І. Є. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року у складі суддів: Довгаль А. П., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про усунення перешкод у користуванні квартирою, зняття з реєстраційного обліку та виселення.

Позовна заява мотивована тим, що 24 лютого 2010 року між

ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Однак, у зазначеній квартирі до теперішнього часу зареєстровані та продовжують проживати її колишні власники - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які перешкоджають позивачу належним чином користуватися та вільно розпоряджатися своєю власністю.

Посилаючись на те, що відповідачі відмовляються добровільно знятися з реєстраційного обліку та виселитися зі спірної квартири, ОСОБА_4 просив усунути перешкоди у користуванні належною йому на праві власності квартирою шляхом виселення відповідачів з неї та зняття їх з реєстраційного обліку.

У березні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 є інвалідами І і ІІ групи (по зору), спірну квартиру вона нікому не продавала та жодного договору купівлі-продажу не укладала. При цьому зазначала, що у той період загубила свій паспорт, внаслідок чого 4 березня 2009 року їй видано новий паспорт замість втраченого, у зв'язку з чим вона звернулась до правоохоронних органів із заявою про шахрайські дії.

На підставі наведеного ОСОБА_5 просила визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири від 13 травня 2009 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, та договір купівлі-продажу квартири

від 24 лютого 2010 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4; скасувати реєстрацію права власності на спірну квартиру за

ОСОБА_4

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 9 вересня

2014 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Усунуто власнику ОСОБА_4 перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку з неї відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору в сумі 8 гр 50 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37 грн.

У позові ОСОБА_5 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 порушено право власності ОСОБА_4 на належну йому квартиру, тому останній має право на усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення з неї відповідачів.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року рішення Московського районного суду міста Харкова від 9 вересня

2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_5 до ОСОБА_7 скасовано та провадження у справі в цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 помер до пред'явленого позову і правонаступники до участі у справі не залучалися.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року рішення Московського районного суду міста Харкова від 9 вересня

2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 в цій частині відмовлено.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову

ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасовано та в задоволенні позову в цій частині відмовлено з інших правових підстав.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області

від 25 грудня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_4 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року рішення Московського районного суду міста Харкова від 9 вересня

2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_4 залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 порушено право власності ОСОБА_4 на належну йому квартиру, тому останній має право на усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення з неї відповідачів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2015 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, ОСОБА_6 просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду й постановити нову ухвалу про закриття провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира придбана ОСОБА_4 внаслідок шахрайських дій, у зв'язку з чим за заявою ОСОБА_5 відкрито кримінальне провадження за фактом шахрайства з квартирою відповідачів. Вважає судові рішення такими, що не ґрунтуються на нормах закону.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

17 січня 2018 року справу передано на розгляд до Верховного Суду.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно частини першої статті 3 ЦПК України, в редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном.

Встановлено, що позивачу на підставі договору купівлі-продажу належить спірна квартира, реєстрація права власності якої не скасована, а договір купівлі-продажу недійсним не визнано.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування й розпорядження своїм майном та, врахувавши, що відповідачами порушено право власності ОСОБА_4 на належну йому квартиру, дійшов обґрунтованого висновку, що останній має право на усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення з неї відповідачів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 9 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.