727/11001/14.Ц Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 01.02.2018 Прийняття

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 1 жовтня 2015 року в складі судді Гончарової І. М. та на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року в складі головуючого судді Перепелюк І. Б., суддів: Половінкіної Н. Ю., Яремка В. В., в справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 8 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 014/05/251, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит в розмірі 90 000 доларів США строком повернення до 8 травня 2017 року.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором не виконала, у зв'язку з чим, станом на 25 червня 2015 року виникла заборгованість в сумі 31 663 доларів США 14 центів, що еквівалентно 689 265 грн 40 коп., а саме: 24 874 доларів США 47 центів (еквівалентно 541 484 грн 88 коп.) - сума основного боргу за кредитним договором: 3 242 доларів США 66 центів (еквівалентно 70 588 грн 49 коп.) - сума нарахованих і несплачених відсотків за користування кредитом; 3 546 доларів США 1 цент (еквівалентно 77 192 грн 3 коп.) - сума пені, нарахованої за несвоєчасне повернення кредитних коштів.

Посилаючись на викладене, банк просив стягнути з ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в сумі 31 663 доларів США 14 центів, що еквівалентно 689 265 грн 40 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 1 жовтня 2015 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором в сумі 31 663 доларів США 14 центів, що еквівалентно 689 265 грн 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" судові витрати в сумі 3 654 грн.

Рішення районного суду обґрунтовано тим, що

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, районний суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач порушила умови зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з чим виникла заборгованість, то з неї необхідно стягнути 31 663 доларів США 14 центів, що еквівалентно 689 265 грн 40 коп.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року рішення районного суду змінено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором, а саме: 24 874 доларів США 47 центів основного боргу, 3 242 доларів США 66 центів відсотків за користування кредитом, 71 003 грн 87 коп. пені. В решті - рішення районного суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що оскільки виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то сума основного боргу та процентів підлягають стягненню саме в іноземній валюті. Що стосується стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання, то пеня має обчислюватись та стягуватись за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

У квітні 2016 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх удових інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не довів факт надання їй кредиту. Крім того, стягнення з відповідача основного боргу та процентів за кредитним договором в іноземній валюті суперечить чинному законодавству.

21 липня 2016 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в даній справі.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

12 січня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційних скаргах доводи ОСОБА_5 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 8 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір № 014/05/251, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу кредит в розмірі 90 000 доларів США, які відповідач мала отримати в 5 траншів строком до 8 травня 2017 року з виплатою 13 % річних.

Однак, відповідач отримала тільки три транші : 11 травня 2007 року - 25 000 доларів США, 31 травня 2007 року 30 000 доларів США та 12 вересня 2007 року - 17 000 доларів США, а всього - 72 000 доларів США.

У зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору станом на 25 червня 2015 року заборгованість складає 31 663 доларів США 14 центів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, НБУ на виконання положень статті 11 Декрету 14 жовтня 2014 року прийнято Положення № 483 "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу". Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення основного боргу за кредитним договором та процентів за користування кредитом в іноземній валюті.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули уваги на те, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредиту, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відповідач 10 вересня 2007 року подавала до позивача листи-клопотання на видачу в рамках кредитного договору про надання невідновлювальної кредитної лінії траншів в сумі 17 000 доларів США, 30 000 доларів США та 25 доларів США та згідно з меморіальними ордерами від 11 травня 2007 року, 31 травня 2007 року та 12 вересня 2007 року зазначені кошти були перераховані на рахунок відповідача. Крім того, укладення відповідачем кредитного договору та отримання кредитних коштів підтверджується і періодичними платежами відповідача.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401 409 ЦПК України (1618-15) , Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 1 жовтня 2015 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 31 березня 2016 року залишити без змін.