Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_6 до ОСОБА_7, приватного підприємства "Агротранспродукт - Південний" (далі – ПП "Агротранспродукт – Південний"), третя особа – приватний підприємець ОСОБА_8 (далі – ПП ОСОБА_8.), про стягнення суми за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (далі – ФОП ОСОБА_6) на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2009 року,

У грудні 2007 року ФОП ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором поруки. Посилаючись на те, що 15 листопада 2006 року між ПП ОСОБА_8 (кредитор), ПП "Агротранспродукт – Південний" (боржник) та ОСОБА_7 (поручитель) укладено договір поруки № 279, відповідно до умов якого ОСОБА_7 поручився перед ПП ОСОБА_8 солідарно відповідати за зобов’язаннями ПП "Агротранспродукт – Південний" з поставки зернових культур. 19 листопада 2007 року між ПП ОСОБА_8 (первісний кредитор) та ФОП ОСОБА_6 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, про що 23 листопада 2007 року ОСОБА_7 було повідомлено листом. Оскільки ПП "Агротранспродукт – Південний" свої зобов’язання за вказаними договорами належним чином не виконало, позивач просив стягнути з ОСОБА_7 борг у сумі 225 тис. грн. та штраф – 67 тис. 500 грн.

За ініціативою суду до участі в справі в якості відповідача було залучено ПП "Агротранспродукт – Південний" як солідарного відповідача.

Рішенням рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 січня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

ФОП ОСОБА_6 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ФОП ОСОБА_6 не надав переконливих доказів на підтвердження укладення договору № 120 поставки зернових культур від 6 червня 2006 року між ПП "Агротранспродукт – Південний" та ПП ОСОБА_8; з наданих ФОП ОСОБА_6 доказів не вбачається, за якими саме передплатами товар не було поставлено; сплив строк пред’явлення вимоги за договором поруки.

З висновками судів повністю погодитись не можна з таких підстав.

Судом установлено, що 1 червня між ПП ОСОБА_8 (замовник) і ПП "Агротранспродукт – Південний" (виконавець) укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 121 (далі – договір №121); 6 червня 2006 року між ТОВ "Агротранспродукт – Південний" (постачальник) та ПП ОСОБА_8 (покупець) укладено договір поставки зернових культур № 120 (далі – договір №120), який підписано від імені ПП "Агротранспродукт – Південний" і завірено печаткою; 6 червня 2006 року між ПП ОСОБА_8 та ПП "Агротранспродукт – Південний" укладено додаткову угоду № 1. 15 листопада 2006 року між ПП ОСОБА_8 (кредитор), ПП "Агротранспродукт – Південний" (боржник) та ОСОБА_7 (поручитель) укладено договір поруки № 279, відповідно до умов якого ОСОБА_7 поручився перед ПП ОСОБА_8 солідарно відповідати за зобов’язаннями ПП "Агротранспродукт – Південний" за вказаними договорами й додатковими угодами до цих договорів, які існують на момент укладення договорів та які виникнуть на їх підставі в майбутньому. У преамбулах специфікацій від № 1 до № 50 до договору №120 зазначено як ТОВ "Агротранспродукт – Південний", так і ПП "Агротранспродукт – Південний", але підписані вони та завірені печаткою від імені ПП ""Агротранспродукт – Південний". За актом звіряння від 2 квітня 2007 року, проведеного між ПП ОСОБА_8 та ПП "Агротранспродукт – Південний", заборгованість останнього склала 225 тис. грн. 19 листопада 2007 року між ПП ОСОБА_8 (первісний кредитор) і ФОП ОСОБА_6 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за договором № 120, договором №121 та додатковою угодою №1, про що 23 листопада 2007 року ОСОБА_7 повідомлено листом. У цей же день ОСОБА_7 отримав від ФОП ОСОБА_6 вимогу про погашення дебіторської заборгованості в сумі 225 тис. грн. з попередженням про застосування штрафних санкцій. ОСОБА_7 зобов’язань за договором поруки не виконав. Згідно з довідкою головного управління статистики у Херсонській області від 18 червня 2008 року №13-03/441 у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій Херсонської області код 33375801, який вказаний у реквізитах договорів у якості коду, належного як ТОВ "Агротранспродукт – Південний", так і ПП "Агротранспродукт – Південний", значиться за ПП "Агротранспродукт – Південний".

За положеннями ст. ст. 202, 204, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків . Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Таким чином, однією з ознак укладення правочину (договору) є посвідчення наміру сторони прийняти на себе зобов’язання відповідно до змісту вчиненого правочину, яке полягає у його підписанні із зазначенням реквізитів сторін такого правочину.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд у порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України зазначених вимог закону до уваги не взяв і не врахував, що: реквізити ТОВ "Агротранспродукт – Південний" та ПП "Агротранспродукт – Південний", зазначені в договорах і специфікаціях, є тотожними; договори від імені ТОВ "Агротранспродукт – Південний" та ПП "Агротранспродукт – Південний" підписані однією особою - ОСОБА_9; у преамбулі договору № 120 постачальником вказано ТОВ "Агротранспродукт – Південний"; предметом договору поруки від 15 листопада 2006 року № 279, в якому боржником зазначено ПП "Агротранспродукт – Південний", є зобов’язання ОСОБА_10 відповідати солідарно та в повному обсязі перед кредитором (ПП ОСОБА_8.) за виконання боржником усіх його обов’язків за договорами №№ 120, 121 та додатковими угодами до нього із зазначенням, що ОСОБА_7 відомі всі умови цих договорів; акт звіряння взаєморозрахунків між ПП ОСОБА_8 та ПП "Агротранспродукт – Південний" не оспорюється.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не дав оцінки доводам апеляційної скарги ФОП ОСОБА_6 про те, що зазначення організаційно-правової форми підприємства у вигляді ТОВ, замість ПП, у правочинах є помилкою під час друкування.

Крім того, згідно зі ст. ст. 553, 554, 559 ЦП України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до п. 4 договору № 279 від 15 листопада 2006 року порука припиняється з припиненням забезпечених ним зобов’язань . Не допускається припинення поруки без припинення забезпечених ним зобов'язань.

За пп. 3, 12 договору № 120 постачання товару здійснюється не пізніше 3 днів з моменту оплати товару покупцем та визначено термін дії договору - до 1 червня 2007 року.

На підтвердження факту дотримання строку пред’явлення вимоги до поручителя, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України, ФОП ОСОБА_6 посилався на лист - вимогу сплатити суму боргу за договором постачання, який ОСОБА_7 отримав 23 листопада 2007 року (а.с.26).

Проте місцевий суд указаному доказу належної правової оцінки не дав і дійшов передчасного висновку про пропущення ФОП ОСОБА_6 строку позовної давності.

Апеляційний суд на допущені місцевим судом порушення увагу не звернув.

Ураховуючи те, що неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судові рішення відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 січня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.