Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та територіальної громади в особі Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради про визнання факту прийняття спадщини, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю та договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання права власності на будинок і земельні ділянки в порядку спадкування за законом і за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання права власності на земельні ділянки та визнання дійсними державних актів на право приватної власності на землю,

У вересні 2005 року ОСОБА_9 звернулася до суду з позовом про визнання факту прийняття спадщини, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок, визнання права власності на будинок і земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

У зв’язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачки її процесуальним правонаступником визнано її сина – ОСОБА_6, який підтримав заявлений позов і просив про його задоволення, мотивуючи позовні вимоги тим, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності його бабі – ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцем останньої була ОСОБА_9, яка мешкала разом зі спадкодавицею в спірному будинку та фактично прийняла спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 померла. Після її смерті залишилося спадкове майно - спірний будинок, в якому він залишився мешкати, фактично прийнявши спадщину. 1 грудня 2005 року він звернувся до Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину. Проте свідоцтва не отримав, оскільки ОСОБА_11 на підставі довіреності, виданої на його ім’я ОСОБА_9, незаконно продав будинок ОСОБА_7, який спірний будинок зруйнував, а земельні ділянки продав ОСОБА_8 У зв’язку із цим просив встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_10; встановити факт прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_9 і визнати за ним право власності на спірний будинок у порядку спадкування за законом, а також визнати недійсними: державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,1000 га та площею 0,0228 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, № 010610400460 від 6 березня 2006 року та № 010610400459 від 6 березня 2006 року, видані на ім’я ОСОБА_8; державні акти на спірні земельні акти, видані на ім’я ОСОБА_7 від 16 грудня 2005 року; договір купівлі-продажу від 23 лютого 2006 року, за яким ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_8 купив спірні земельні ділянки.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ОСОБА_8 подав зустрічний позов, в якому просив визнати за ним право власності на спірні земельні ділянки та видані на його ім’я державні акти на право власності на ці земельні ділянки від 6 березня 2006 року. В обґрунтування позову зазначав, що ОСОБА_9, виданою на ім’я ОСОБА_7 довіреністю на право володіння, користування та розпорядження належним їй на праві власності майном, а саме спірним будинком і земельними ділянками, ще за життя розпорядилася належним їй майном, отримала за це кошти в розмірі вартості спірного будинку та земельних ділянок. Крім того, зазначав, що на час укладення спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок будинок був зруйнований, саме тому укладалися договори купівлі-продажу земельних ділянок без купівлі будинку.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2008 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково: встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_9 після смерті її матері, ОСОБА_10, і ОСОБА_6 після смерті матері – ОСОБА_9; визнано недійсними державні акти на земельні ділянки площею 0,0228 га та 0,1 га, що розташовані на АДРЕСА_1, видані 16 грудня 2005 року на ім’я ОСОБА_7; визнано недійсними: договори купівлі-продажу земельних ділянок від 23 лютого 2006 року, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також державні акти від 6 березня 2006 року, видані на ці земельні ділянки; визнано за ОСОБА_6 право власності на зазначені земельні ділянки в порядку спадкування за законом.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_6 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2008 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2008 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 порушується питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням норм матеріального й процесуального права та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо вважає, що рішення ухвально з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Установлено, що будинок АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 1,228 га, з яких: 0,1 га – для обслуговування будинку та господарських споруд і 0,0228 га – для ведення особистого підсобного господарства, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, належав на праві власності ОСОБА_10

20 липня 2005 року ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_11 видала довіреність, якою уповноважила останнього користуватися та розпоряджатися (продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати в заставу в забезпечення її власних зобов’язань тощо) належним їй будинком.

25 липня 2005 року ОСОБА_11, діючи на підставі виданої довіреності, від імені ОСОБА_9 за домашньою угодою – договором купівлі-продажу продав ОСОБА_7 житловий будинок та земельні ділянки.

29 вересня 2005 року державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем усієї частки майна ОСОБА_10 стала ОСОБА_9 та їй на праві власності в порядку спадкування належали спірний будинок і земельні ділянки площею 0,1 га та 0,0228 га.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 померла. 1 грудня 2005 року ОСОБА_6 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте свідоцтво йому не видано.

31 жовтня 2005 року ОСОБА_7 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірного будинку й земельних ділянок від 25 липня 2005 року та визнання за ним права власності на спірне майно, який рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2005 року задоволено ( а.с. 23-24 справа № 2-240/07).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2006 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2005 року скасовано з передачею справи на новий розгляд.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2007 року позовну заяву ОСОБА_7 залишено без розгляду.

Проте ще до розгляду справи в апеляційному порядку спірний будинок зруйновано.

23 лютого 2006 року ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу продав ОСОБА_8 спірні земельні ділянки. 6 березня 2006 року останній отримав державні акти на право власності на ці земельні ділянки (а.с. 41-42).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та відмовляючи в зустрічному позові, суди правильно виходили з того, що ОСОБА_7, укладаючи спірний договір купівлі-продажу земельних ділянок, їх власником не був, вони на праві власності належали ОСОБА_9, спадкоємцем якої є її син – позивач ОСОБА_6, який у силу положень ст. ст. 1261, 1268, 1269 ЦК України фактично прийняв спадщину після смерті матері, тому спірні договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі ст. ст. 203, 215 та 216 ЦК України обґрунтовано визнані недійсними; відповідно визнано недійсними видані на ім’я ОСОБА_8 державні акти на право власності на земельні ділянки.

Оскільки ОСОБА_6 на момент смерті спадкодавця ОСОБА_9 та до часу руйнування спірного будинку, що розташований на спірних земельних ділянках, мешкав у ньому, він підставно визнаний таким, що прийняв спадщину, та за ним підлягає визнанню право власності на ці земельні ділянки.

Оскільки оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального й процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням судових рішень без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2008 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.