Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ будинку, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_6, третя особа - Київський обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 липня 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 3 лютого 1992 року до 22 лютого 2006 року перебував у шлюбі з ОСОБА_7 За цей час подружжя придбало житловий будинок № АДРЕСА_1. Оскільки згоди щодо поділу майна сторони не досягли, просив визнати на ним право власності на ? частину цього будинку; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 10 га за вказаною адресою, виданий на ім'я ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради від 19 березня 2002 року № 79.

У лютому 2009 року ОСОБА_7 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, третя особа - Київський обласний державний нотаріальний архів, про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку № АДРЕСА_1, укладеного 10 липня 2001 року між нею, з одної сторони, та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, з другої. Посилалаючись на те, що спірний будинок відповідачі подарували, а не продали їй, ОСОБА_7 просила визнати договір купівлі-продажу удаваною угодою.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 липня 2009 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 липня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів".

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За положеннями ст. 24 Кодексу про шлюб та сім’ю України (далі - КпШС України (2006-07) ), чинного на час виникнення спірних правовідносин, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Під час розгляду справи судом установлено, що житловий будинку № АДРЕСА_1 належав на праві власності бабі відповідачки ОСОБА_7 – ОСОБА_14, яка померла в 1984 році. У встановлений законом строк спадщину прийняли її діти та онуки: ОСОБА_12 (мати відповідачки), ОСОБА_8 (брат матері), ОСОБА_9 (сестра матері), ОСОБА_10 (сестра матері), ОСОБА_11 (племінник матері). Протягом 1985- 2001 років спадкоємці оформили свідоцтва про право на спадщину за законом. 10 липня 2001 року між ОСОБА_7, з одної сторони, та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, з другої ситорони, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірного житлового будинку.

Обгрунтовуючи вимоги про визнання спірного договору купівлі-продажу житлового будинку удаваною угодою, ОСОБА_7 суду пояснила, що спадкоємці для збереження батьківського будинку, який 17 років стояв без догляду, вирішили подарувати цей будинок їй. Один зі спадкоємців – брат її матері, ОСОБА_8, проживав у Росії, у м. Петропавлівську-Камчатському, а тому видав доручення на ім’я ОСОБА_12 на відчуження його частки в спадщині, проте помилково не вказав, що довіритель наділяє повіреного правом на укладення саме договору дарування житлового будинку (а. с. 97). Оскільки через це нотаріус не міг оформити договір дарування, то сторони домовились оформити угоду як купівлю-продаж, хоча кошти ніхто нікому не сплачував.

Зі змісту нотаріально посвідченого доручення, виданого 1 серпня 1999 року в м. Петропавлівську-Камчатському в Російській Федерації, ОСОБА_8 уповноважив ОСОБА_12 продати на умовах і за ціною на свій розсуд належну йому частину житлового будинку № АДРЕСА_1 (а.с. 97).

Відчуження спадкового житлового будинку на користь ОСОБА_7 шляхом дарування, а не за договору купівлі-продажу, визнали сторони спірного договору.

Ураховуючи, що за положеннями ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню, доводи ОСОБА_7 про удаваність договору купівлі-продажу та його безгрошовість підтверджені належними й допустимими доказами.

Оскільки судом установлено, що житловий будинку № АДРЕСА_1 ОСОБА_7 одержала під час шлюбу в дар, то правильним є висновок, що це майно належить їй на праві особистої власності й не підлягає поділу між подружжям.

Так як ОСОБА_6 стороною в спірному договорі не був, його доводи про застосування строків позовної давності є безпідставними.

Відповідно до вимог ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2009 року та ухвала апеляційного суду Київської області від 22 липня 2009 року007 року постановлені з дотриманням норм матеріального й процесуального права. Підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.