Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Бориславської міської ради Львівської області, ОСОБА_7, третя особа – управління земельних ресурсів м. Борислава, про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку; за позовом Бориславської міської ради Львівської області до ОСОБА_7, третя особа – управління земельних ресурсів м. Борислава про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Бориславської міської ради Львівської області, ОСОБА_6, третя особа – управління земельних ресурсів м. Борислава, про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 14 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2009 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнила, посилаючись на те, що державний акт на право приватної власності на землю площею 0,0664 га для обслуговування будинку АДРЕСА_1 видано їй 26 січня 2001 року на підставі рішення Бориславської міської ради Львівської області від 15 червня 2000 року. Видача другого державного акта на право власності на земельну ділянку від 3 серпня 2005 року ОСОБА_7 на цю саму земельну ділянку по АДРЕСА_1 згідно з рішенням Бориславської міської ради Львівської області від 9 листопада 2004 року № 427, порушує її права власника земельної ділянки. ОСОБА_6 просила визнати недійсними: рішення Бориславської міської ради Львівської області від 9 листопада 2004 року № 427 у частині надання безоплатно у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 600 кв. м по АДРЕСА_1 та державний акт на право власності на земельну ділянку від 3 серпня 2005 року, виданий на ім’я ОСОБА_7

У лютому 2008 року Бориславська міська рада Львівської області звернулась до суду з позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, указуючи, що рішенням ради від 20 листопада 2007 року № 469 відмінено рішення ради від 9 листопада 2004 року № 427 у частині передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 600 кв. м у зв’язку з його невідповідністю земельному законодавству. Вважає, що недійсним є і виданий на підставі цього рішення на ім’я ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку від 3 серпня 2005 року.

У жовтні 2008 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом, посилалася на те, що ОСОБА_6 13 вересня 2001 року передала в заставу незавершені будівництвом житловий будинок та літню кухню по АДРЕСА_1 під час отримання кредиту, наданого акціонерним товариством "Укрінбанк" (далі - АТ "Укрінбанк"). АТ "Укрінбанк" продало це незавершене будівництво з торгів 17 жовтня 2003 року ОСОБА_8 у порядку звернення стягнення на предмет застави. ОСОБА_8 подарував 11 червня 2004 року незавершене будівництво ОСОБА_7 і вона є його власником. Рішенням Бориславської міської ради Львівської області від 9 листопада 2004 року № 427 (п. 1, підп. 1.15) їй передано у власність для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель земельну ділянку площею 600 кв. м. Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий їй 3 серпня 2005 року, зареєстрований у встановленому порядку. З переходом права власності на житловий будинок до неї перейшло й право власності на земельну ділянку, яка була виділена для будівництва цього будинку, на підставі ст. 377 ЦК України. ОСОБА_7 просила визнати недійсними: рішення Бориславської міської ради Львівської області від 15 червня 2000 року № 285 у частині передачі ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 та державний акт на право приватної власності на землю від 26 січня 2001 року; визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 14 листопада 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2009 року, позови ОСОБА_6 та Бориславської міської ради Львівської області задоволено. Визнано недійсним державний акт від 3 серпня 2005 року на право власності на земельну ділянку площею 600 кв. м для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 виданий на ім’я ОСОБА_7 Визнано недійсним рішення Бориславської міської ради Львівської області від 9 листопада 2004 року № 427 "Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам міста" у частині надання безоплатно у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 600 кв. м для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 Львівської області. Відмолено в задоволенні зустрічного позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позови ОСОБА_6 і Бориславської міської ради Львівської області та визнаючи недійсним державний акт від 3 серпня 2005 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 600 кв. м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель по АДРЕСА_1 Львівської області, виданий ОСОБА_7, і недійсним рішення Бориславської міської ради Львівської області від 9 листопада 2004 року № 427 "Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам міста" у частині надання безоплатно у власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 600 кв. м для будівництва й обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 Львівської області, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що зазначеним рішенням ради й видачею державного акта на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_7 порушено право власності ОСОБА_9 на спірну земельну ділянку.

Зазначені висновки судів відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судами застосовані правильно .

Доводи касаційної скарги щодо вирішення цієї частини позовних вимог про невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що договором дарування від 11 червня 2004 року ОСОБА_8 передав у дар ОСОБА_7 лише незавершені будівництвом житловий будинок та літню кухню. Доказів того, що ОСОБА_7 згідно із цією чи іншою цивільно-правовою угодою отримала спірну земельну ділянку у власність, не надано.

З такими висновками суддів погодитись не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України, чинної на час виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Вирішуючи спір у частині заявлених зустрічних позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю з підстав, передбачених ст. 377 ЦК України, суди зазначених вимог закону не врахували та в судових рішеннях не зазначили: чому доводи ОСОБА_7 у цій частині вимог не беруться до уваги, якими доказами вони спростовуються. Фактично спір між сторонами в цій частині вимог не вирішено; створена ситуація, в якій будівлі належать одній особі, а земельна ділянка, на якій вони розміщені та яка необхідна для їх обслуговування, - іншій, що унеможливлює користування як земельною ділянкою, так і будівлями.

За таких обставин судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині зустрічних позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково .

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 14 листопада 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 21 грудня 2009 року скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, справу в цій частині зустрічних позовних вимог передати на новий розгляд до суду першої інстанції .

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.