Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8, треті особи - Луцька міська рада, ОСОБА_9, про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Луцького міськрайонного суду від 5 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 23 червня 2010 року,

У січні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8, треті особи - Луцька міська рада, ОСОБА_9, про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним. Позивачка зазначала, що їй на праві власності належить будинок по АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 0,0744 га для будівництва та обслуговування зазначеного жилого будинку, господарських будівель та споруд. 6 листопада 2003 року вона уклала з ОСОБА_7 договір, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8, за яким, як вона зрозуміла зараз, вона подарувала зазначену земельну ділянку ОСОБА_7 Посилаючись на те, що цей договір вона уклала під впливом помилки та обману, позивачка просила визнати його недійсним.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 5 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 червня 2010 року, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачкою не доведено факту укладення нею договору під впливом помилки чи обману.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 56 ЦК Української РСР 1963 року, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. При цьому під помилкою, що має істотне значення, серед іншого розуміється помилка щодо природи договору, прав та обов’язків сторін.

Судом установлено, що позивачка проживає у АДРЕСА_2. На праві власності їй належить ? частка будинку по АДРЕСА_1, де проживав її син – інвалід 2-ї групи ОСОБА_10 13 жовтня 2002 року в будинку сталася пожежа, під час якої син загинув.

Як зазначала позивачка в позовній заяві, після пожежі відповідач ОСОБА_7, який є підприємцем, звернувся до неї з проханням передати йому в оренду земельну ділянку для паркування належних йому вантажних автомобілів, взамін чого обіцяв за власні кошти відремонтувати пошкоджений пожежею будинок. Погодившись на запропоновані умови вона уклала з відповідачем договір, який, як виявилось зараз, є договором дарування земельної ділянки, а не її оренди.

Суд на зазначені обставини справи уваги не звернув, посилання позивачки на те, що вона помилялася щодо правової природи укладеного нею договору, її та відповідача прав та обов’язків за цим договором не перевірив та належної оцінки йому не дав, що спонукало позивачку безоплатно передати відповідачу у власність земельну ділянку, на якій розміщений належний їй жилий будинок, не з’ясував, чи не свідчить це про помилку позивачки щодо істотних умов укладеного нею договору не перевірив.

Разом з тим, з’ясування зазначених обставин та належна їх оцінка має значення для правильного вирішення питання про те, чи не помилялася позивачка в правових наслідках укладеного нею договору, а тому ухвалення за таких обставин рішення про відмову в позові є помилковим.

Таким чином, судом було допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 5 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 23 червня 2010 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.