Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Свалявської державної нотаріальної контори Закарпатської області, треті особи: Голубинська сільська рада Свалявського району Закарпатської області, ОСОБА_7, про визнання житлового будинку таким, що відноситься до складу спадщини, визнання права власності на спадщину за заповітом і за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Голубинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про скасування заповіту, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 26 серпня 2008 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що згідно заповіту, посвідченого 19 червня 2006 року секретарем Голубинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, її дідусь, ОСОБА_8, заповів їй усе своє майно.

Після його смерті, що настала ІНФОРМАЦІЯ_1, залишився житловий АДРЕСА_1 зареєстрований за дідом у погосподарських книгах сільської ради.

Оскільки інші правовстановлюючі документи на будинок відсутні, і ця обставина є перешкодою для оформлення спадщини, ОСОБА_6 просила суд визнати, що АДРЕСА_1 відноситься до складу спадщини після смерті ОСОБА_8 і зобов’язати Свалявську державну нотаріальну контору Закарпатської області видати їй свідоцтво про право на спадщину на цей будинок.

ОСОБА_7 позов не визнав і в квітні 2008 року звернувся до суду із самостійним позовом про скасування заповіту.

Зазначав, що він проживав разом з батьком, ОСОБА_8, у АДРЕСА_1

Після смерті батька йому стало відомо, що той скасував перший заповіт, яким заповідав все своє майно йому, і 19 червня 2006 року склав новий заповіт, за яким своє майно заповів онуці – ОСОБА_6

Оскільки цей заповіт було складено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме посвідчено не посадовою особою сільської ради, а її виконавчим комітетом, ОСОБА_9 просив суд скасувати цей заповіт.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 травня 2008 року первісний позов задоволено: визнано АДРЕСА_1 таким, що відноситься до складу спадщини після померлого ОСОБА_8, зобов’язано Свалявську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на цей житловий будинок, а в позові ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 26 серпня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у первісному позові відмовлено, а позов ОСОБА_7 задоволено частково: заповіт від 19 червня 2006 року, за яким ОСОБА_8 розпорядився всім своїм майном на випадок смерті на користь онуки, ОСОБА_6, визнано нікчемним.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов і відмовляючи в позові третьої особи з самостійними вимогами, місцевий суд виходив із того, що спірний будинок відноситься до складу спадщини померлого ОСОБА_8, а складений ним заповіт на ім’я онуки було посвідчено секретарем сільської ради з дотриманням вимог закону.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в первісному позові та задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами, апеляційний суд дійшов висновку, що будинок спадкодавця не може бути включений до спадкового майна, бо він не зареєстрований у бюро технічної інвентаризації в зв’язку з відсутністю правовстановлюючих документів; в оспорюваному заповіті відсутня вказівка про позбавлення заповідачем свого сина, ОСОБА_7, права на спадкування, а сам заповіт було посвідчено виконавчим комітетом сільської ради, а не посадовою особою, яка уповноважена на ці дії.

Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Під час вирішення справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до погосподарської книги № 3 за 1953 – 1955 роки АДРЕСА_1 у цьому селі побудував у 1952 році ОСОБА_8

19 червня 2006 року ОСОБА_8 склав заповіт, посвідчений секретарем Голубинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області, за яким заповів усе належне йому майно своїй онуці, ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ст. 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Переглядаючи справу, апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214, 303 ЦПК України, неповністю визначився з характером спірних правовідносин, застосував положення ч. 2 ст. 1235 ЦК України без врахування положень ч. 1 ст. 1235 ЦК України та визнав оспорюваний заповіт нікчемним, хоча такої вимоги ОСОБА_7 не заявляв.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що заповіт спадкодавця на ім’я позивачки від імені виконавчого комітету Голубинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області фактично був посвідчений секретарем сільської ради Попович О.Ю., на яку обов’язки по вчиненню нотаріальних дій було покладено рішенням цієї ради від 4 квітня 2006 року (а.с. 111).

За таких обставин місцевий суд, встановивши на підставі доказів, яким було дано належну оцінку, те, що спірний будинок побудовано спадкодавцем у 1952 році та зареєстрований у погосподарській книзі сільської ради, спірний заповіт посвідчено уповноваженою посадовою особою сільської ради дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та відмову в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами.

Апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував та, ґрунтуючись на тих самих доказах, дійшов помилкового висновку про те, що заповіт на ім’я позивачки є нікчемним .

За таких обставин місцевий суд, повно і всебічно встановивши обставини справи й визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми та ухвалив законне й справедливе рішення.

Згідно з вимогами ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 26 серпня 2008 року скасувати, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 21 травня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.