Справа № 802/2317/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю.

секретар судового засідання: Мартинюк В.В.

за участю представників сторін:

Представника позивача: Жученко Т.П.

Представника відповідача: Слюсар О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Барлінек-Інвест" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

15.05.2013 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Барлінек Інвест" (далі - ТОВ "Барлінек Інвест") адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 750 942,54 грн. та пеню в сумі 4505,70 грн., нараховану за порушення термінів сплати таких санкцій, а всього 755 448,24 грн.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивач підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року- без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, звертаючись до суду першої інстанції позивач вказав на те, що 17.01.2013 року ТОВ "Барлінек Інвест" подало у Фонд звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становить 930 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 19 осіб. Кількість інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", також самостійно розрахована відповідачем і становить 37 осіб (а.с. 4).

Таким чином, Фонд вважає, що оскільки відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 18 осіб, до нього слід застосувати адміністративно-господарські санкції у розмірі середньомісячної заробітної плати штатного працівника на підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, а саме санкції у розмірі 750 942,54 грн.

Крім того, за порушення термінів сплати зазначених санкцій ТОВ "Барлінек Інвест" зобов'язане сплатити пеню у розмірі 4505,70 грн., яка розрахована починаючи з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій, тобто з 16.04.2013 року, по день звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ТОВ "Барлінек Інвест" вживав усіх передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Тому покладення на нього відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись має узгоджуватися з підставами, передбаченими ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Разом із тим, суд першої інстанції зазначив, що доказів того, що відповідач протягом 2012 року не створив робочі місця для інвалідів чи відмовив інвалідам у прийнятті на роботу Фондом не надано.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з даним рішенням суду першої інстанції та надаючи правову оцінку правовідносинам що виникли, зазначає наступне.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 181 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом статті 181 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Оскільки статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлена відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з врахуванням положень статтей 18, 181 цього ж Закону стосовно обов'язку державних органів щодо працевлаштування інвалідів і відсутність аналогічного обов'язку у підприємств, установ, організацій, а тому відповідальність підприємств, установ, організацій може наступити тільки у разі відмови у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів. Тільки відмова у працевлаштуванні є доказом того що підприємство не забезпечило норматив робочих місць.

Частиною 2 статті 218 Господарського Кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для не припущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтвердилось при апеляційному розгляді справи, ТОВ "Барлінек Інвест" перебуває на обліку у Фонді як підприємство, яке у своїй діяльності використовує найману працю. При цьому у відповідача в 2012 році середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 930 осіб, серед яких за даними звіту 19 осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. Отже, формально відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості 18 осіб, на чому акцентує увагу позивач.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів ТОВ "Барлінек Інвест" систематично впродовж звітного періоду повідомляло Лівобережний міжрайонний центр зайнятості м. Вінниці про наявність вільних місць, направляючи форму звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" (а.с. 10-36).

Так, на запит позивача № 01-08/350 від 03.04.2013 року вказаний центр зайнятості надав відповідь за № 04-24/1076 від 29.04.2013 року, згідно із якою ТОВ "Барлінек Інвест" щомісячно подавало звіт за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць для людей з інвалідністю за посадами: помічник оператора автоматичних та напівавтоматичних ліній верстатів та установок (6 вакансій), прибиральник службових приміщень (5 посад), складальник (10 вакансій), укладальник-пакувальник (7 вакансій), інженер з охорони праці (1 посада). Згідно з Додатком 1 на заявлені вакансії були направлені особи з інвалідністю, які зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні. Також керівництво ТОВ "Барлінек Інвест" приймало участь в міні-ярмарках вакансій для людей з інвалідністю, які були проведені 29.05.2012 року та 11.09.2012 року, презентувало вільні робочі місця, знайомило з умовами праці та характером роботи на підприємстві, приймало участь в семінарах на тему "Працевлаштування людей з інвалідністю".

Більше того, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується самим позивачем, протягом 2012 року Лівобережний міжрайонний центр зайнятості м. Вінниці згідно з поданих відповідачем вакансій скеровував для працевлаштування на ТОВ "Барлінек Інвест" понад 50 інвалідів з числа безробітних, які однак від запропонованої роботи відмовилися.

Наведене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

При вирішенні цієї адміністративної справи апелянт просив взяти до уваги, що звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН ТОВ "Барлінек Інвест" подавало у центр зайнятості починаючи з травня 2012 року, що свідчить про невжиття відповідачем усіх заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Надаючи оцінку таким доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні адміністративно-господарські санкції застосовані до відповідача за невиконання річного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, питання про вжиття підприємством заходів для працевлаштування інвалідів необхідно аналізувати в цілому за наслідками 2012 року, оскільки саме такий період вважається звітнім у розумінні вимог ст.ст. 19, 20 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з травня 2012 року, а також у подальшому до кінця 2012 року ТОВ "Барлінек Інвест" в установленому законом порядку звітувалося про наявність на підприємстві такої кількості робочих місць інвалідів, яка була б достатньою для виконання в повному обсязі нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у випадку направлення інвалідів на такі вакансії центром зайнятості та відсутності відмов самих інвалідів від запропонованої роботи.

Так, 21.05.2012 року та 30.05.2012 року відповідач повідомив центр зайнятості про наявність 13-ти вакансій для працевлаштування інвалідів, 07.06.2012 року - 15-ти робочих місць інвалідів, 18.06.2012 року - 22-х місць, 27.06.2012 року - 13-ти місць, 10.07.2012 року - 15-ти місць, 17.07.2012 року - 12-ти місць, 01.08.2012 року - 12-ти місць, 08.08.2012 року - 13-ти місць, 14.08.2012 року, 03.09.2012 року, 19.09.2012 року, 09.11.2012 року - 10-ти місць, 12.10.2012 року, 16.10.2012 року та 31.10.2012 року - 13-ти місць, 29.11.2012 року, 06.12.2012 року, 17.12.2012 року та 28.12.2012 року - 9-ти місць (а.с. 16-36).

В силу вимог ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (3483-15) вказану статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Натомість зібраними і дослідженими у ході розгляду справи матеріалами повністю підтверджено, що відповідач ТОВ "Барлінек Інвест" вживав усіх передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. Тому покладення на нього відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись має узгоджуватися з підставами, передбаченими ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Разом із тим, доказів того, що відповідач протягом 2012 року не створив робочі місця для інвалідів чи відмовив інвалідам у прийнятті на роботу Фондом не надано.

Отже, вищезазначене свідчить про відсутність достатніх підстав для застосування до ТОВ "Барлінек Інвест" адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та підтвердилось при апеляційному розгляді, більшість робочих місць на ТОВ "Барлінек Інвест" є зі шкідливими та важкими умовами праці, на яких не можуть бути працевлаштовані інваліди у зв'язку з медичними протипоказаннями і небезпекою для їх життя та здоров'я. Наведена обставина, на переконання суду, не може не впливати на виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та об'єктивно перешкоджає як створенню цих місць, так і фактичному працевлаштуванню інвалідів на підприємстві.

Згідно з ч. 2 ст. 159 КАС України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, - без змін.

ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

ухвала суду складена в повному обсязі 30 липня 2013 року .