Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до комунального підприємства "Венолар" (далі – КП "Венолар") про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 7 липня 2008 року працювала на посаді касира у КП "Венолар" та 11 серпня 2008 року була звільнена за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України (322-08) ) за угодою сторін. На час звільнення з нею не був проведений розрахунок по заробітній платі. Оскільки на час звернення з позовом до суду розрахунок по заробітній платі не проведено, просила стягнути на її користь заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11 серпня 2008 року до часу розгляду справи в суді.

Рішенням Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 серпня 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Венолар" заборгованість по заробітній платі в розмірі 310 грн. 74 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 серпня 2008 року до 5 серпня 2008 року в розмірі 12 672 грн. 30 коп.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час розрахунку при звільненні відмовлено.

У березні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний виходив із того, що ОСОБА_6 без поважних причин пропустила строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, з клопотанням про поновлення пропущеного строку не зверталася.

З висновком суду апеляційної інстанції повністю погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом установлено, що ОСОБА_6 з 7 липня 2008 року працювала на посаді касира у КП "Венолар" та 11 серпня 2008 року була звільнена за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. На час звільнення підприємство не провело з нею повного розрахунку, заборгованість із заробітної плати склала 310 грн. 74 коп.

У п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (v0013700-99) роз’яснено, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України вказані положення закону залишив поза увагою; доводів ОСОБА_6 у достатньому обсязі не перевірив; належним чином не визначився з характером спірних правовідносин; не врахував, що позивачкою заявлені вимоги щодо виплати належних їй при звільненні сум, які є розрахунком по заробітній платі, і необґрунтовано застосував до зазначених вимог строк, установлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

У той же час не можна повністю погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність факту невиплати з вини відповідача при звільненні позивачки заборгованості із заробітної плати в розмірі 310 грн. 74 коп.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України належним чином не перевірив доводів відповідача про те, що позивачці за її письмовою заявою сума заборгованості із заробітної плати в розмірі 310 грн. 74 коп. була перерахована в рахунок погашення її заборгованості за комунальні послуги перед КП "Венолар", про що свідчить наявна в матеріалах копія такої заяви (а. с. 99 на звороті)

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обгрунтованими, допущені судами порушення вимог матеріального й процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Чорноморського районного суду Автономної Республіки Крим від 6 серпня 2009 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 січня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.