Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, Васильківської державної нотаріальної контори, Рославичівської сільської ради Васильківського району Київської області про визнання недійсним договору довічного утримання та заповіту за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2010 року,

У травні 2007 року ОСОБА_8 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є рідною сестрою ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла. Після її смерті відкрилась спадщина: на будинок АДРЕСА_1, що належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 вересня 2005 року, на земельну ділянку площею 0, 250 га., на якій розташований будинок і яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 19 вересня 2006 року, а також на земельну ділянку площею 0,035 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 19 вересня 2006 року. Спадкоємців за законом, крім позивачки, у померлої ОСОБА_9 немає. Звернувшись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, ОСОБА_8 дізналась, що 27 вересня 2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 був укладений договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_6 спірний житловий будинок та земельні ділянки, а ОСОБА_6 зобов’язувалась довічно утримувати ОСОБА_9, забезпечуючи її харчуванням, одягом, піклуванням, надаючи їй право безоплатного довічного проживання в житловому будинку та користування земельними ділянками. Позивачка ОСОБА_8 зазначає, що договір довічного утримання від 27 вересня 2006 року є недійсним, оскільки ОСОБА_9 була психічно хвора людина, майже неграмотна, зловживала спиртними напоями. Крім того, ОСОБА_9 була онкохвора унаслідок чого приймала знеболюючі ліки. У зв’язку з цим, укладаючи спірний договір, ОСОБА_9 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. Ураховуючи викладене, ОСОБА_8 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати недійсним договір довічного утримання від 27 вересня 2006 року, а також стягнути з ОСОБА_6 10 000 (десять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У процесі розгляду справи ОСОБА_8 доповнила свої позовні вимоги та просила визнати недійсним заповіт, укладений 25 квітня 2006 року, яким усе своє майно ОСОБА_9 заповіла ОСОБА_6

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2010 року, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

Для визнання правочину таким, що має дефекти волі і волевиявлення, а в решті є недійсним, необхідно встановити, що в момент вчинення правочину дієздатна фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними.

З метою встановлення такого стану громадянина в момент вчинення правочину суд призначає судово – медичну експертизу.

Актом повторної посмертної комплексної судово – психіатричної експертизи № 4.05 – 15/03 від 24 лютого 2009 року установлено, що ОСОБА_9 станом на 25 квітня 2006 року та 27 вересня 2006 року виявляла органічне ураження головного мозку неясного генезу з інтелектуальним недорозвиненням та порушенням мови, що згідно з МКХ – 10 відповідає легкій розумовій відсталості органічного походження (F 70), у зв’язку з чим вона не страждала вираженим психічним розладом, а тому була здатна розуміти (усвідомлювати) значення своїх дій та керувати ними.

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_8, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_9, під час складання заповіту від 25 квітня 2006 року та укладення договору довічного утримання від 27 вересня 2006 року могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів, які б давали підстави вважати, що правочини є недійсними, позивачем не надано.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.

У відповідності до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Підстави для їх зміни або скасування відсутні.

Керуючись статтями 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 3 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.