Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2010 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у період з 27 грудня 2007 року по 8 січня 2009 року вона давала ОСОБА_7 у борг гроші на загальну суму 36 500 (тридцять шість тисяч п’ятсот) доларів США. Борг відповідачка зобов’язувалась повернути позивачці з виплатою процентів за користування позикою у розмірі 10 % від суми позики. Однак, ОСОБА_7 свої зобов’язання не виконала. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_7 36 500 (тридцять шість тисяч п’ятсот) доларів США у рахунок повернення боргу, а також 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) доларів США у рахунок оплати процентів за користування позикою.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 276 733 (двісті сімдесят шість тисяч сімсот тридцять три) грн. 65 коп. у рахунок повернення боргу за договором позики, 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. у рахунок оплати судових витрат та 120 (сто двадцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи. В решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2010 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 листопада 2009 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 2 395 (дві тисячі триста дев’яносто п’ять) доларів США, що еквівалентно 19 136 (дев’ятнадцять тисяч сто тридцять шість) грн. 05 коп. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 190 (сто дев’яносто) грн. у рахунок оплати судового збору та 120 (сто двадцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у відповідачки ОСОБА_7 станом на 8 січня 2009 року не було заборгованості перед позивачкою, оскільки в її діях відсутня наявність вини, щодо недобросовісного виконання чи відмови від взятих на себе зобов’язань, а тому підстави для стягнення з неї коштів за розписками, складеними до 8 січня 2009 року на загальну суму 36 500 (тридцять шість тисяч п’ятсот) доларів США, відсутні. Крім того, ОСОБА_6 не є суб’єктом підприємницької діяльності, а тому вона не має права вимагати та приймати від ОСОБА_7 проценти за користування позикою.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до пункту 2 Розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) № 2453 – VI від 7 липня 2010 року.

Статтею 307 ЦПК України передбачено, що до повноважень апеляційного суду, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, належить право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. У разі якщо в договорі не встановлено строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Установлено, що на протязі 2007 – 2009 років ОСОБА_7 брала у борг у ОСОБА_6 грошові кошти на загальну суму 36 500 (тридцять шість тисяч п’ятсот) доларів США, що підтверджується розписками (а.с. 5 - 15).

У вказаних розписках не зазначено строки повернення боргу, а тому ОСОБА_6 має право вимагати повернення боргу у будь – який час.

Однак, судом апеляційної інстанції не з’ясовано виконання ОСОБА_6 вимог закону, щодо пред’явлення вимоги до ОСОБА_7 про повернення суми боргу, у зв’язку з чим у позивача виникло право на захист порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності вини (умислу, необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Однак, особливістю цивільно – правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини або незалежно від вини, якщо це передбачено договором або законом.

Правовідносини між сторонами виникли з договору позики.

Позикові відносини регулюються параграфом 1 Глави 71 Цивільного кодексу України (435-15) .

Позикові відносини передбачають передачу однією стороною у власність іншій стороні грошей або речей, визначених родовими ознаками, під зустрічне зобов’язання повернути у майбутньому таку саму кількість грошових коштів або речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідальність за невиконання зобов’язання, яке виникає з договору позики, настає без вини позичальника.

Наслідки порушення позичальником договору позики визначені у статті 1050 ЦК України.

У порушення норм матеріального права, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув.

Крім того, частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Договорами позики від 27 грудня 2007 року, від 6 лютого 2008 року, від 21 лютого 2008 року, від 7 травня 2008 року, від 20 травня 2008 року, від 6 червня 2008 року, від 7 липня 2008 року, від 11 серпня 2008 року, від 20 жовтня 2008 року, від 8 листопада 2008 року, від 29 листопада 2008 року та від 8 січня 2009 року встановлено розмір процентів від суми позики – 10 % щомісяця.

Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні процентів за користування коштами, апеляційний суд не звернув уваги на те, що Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) встановлює право фінансових установ на здійснення операцій з надання фінансових послуг, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Оскільки сторони у справі не є ні фінансовими установами, ні фізичними особами - суб’єктам підприємницької діяльності, то судом апеляційної інстанції помилково застосовано до спірних правовідносин Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) .

Отже, суд апеляційної інстанції не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню, не з’ясував всі обставини в справі та не надав їм оцінки.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2010 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду іншим складом суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.