Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка А.В.,

Лященко Н.П., Перепічая В.С.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, заінтересовані особи: приватна фірма "Кібела", відкрите акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі – ВАТ "ВТБ Банк") в особі Харківської філії, про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, за касаційною скаргою приватної фірми "Кібела" на ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2009 року,

У жовтні 2009 року спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі – Інспекція) звернулася до суду з вищезазначеною заявою, посилаючись на те, що виникла необхідність виявлення здійснюваних підприємством операцій, які підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України. Просила суд зобов’язати ВАТ "ВТБ Банк" в особі Харківської філії розкрити та надати інформацію, яка містить банківську таємницю, про обсяг і обіг коштів на банківських рахунках приватної фірми "Кібела" за період з 1 липня 2006 року до 21 вересня 2009 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2009 року, заяву Інспекції задоволено.

У касаційній скарзі приватна фірма "Кібела" просить скасувати ухвалу, постановлену судом апеляційної інстанції, з підстав неправильного застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувані у справі судові рішення ухвалено з порушенням цих норм.

Задовольняючи заяву Інспекції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із наявності підстав для розкриття інформації, що містить банківську таємницю, стосовно діяльності приватної фірми "Кібела".

Такий висновок суду всупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України є таким, що свідчить про неповне з’ясування судами обставин справи та не обґрунтування рішення суду належними доказами.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

В обґрунтування вимог заяви щодо розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо приватної фірми "Кібела" Інспекція посилалася на акти, складені працівниками Інспекції про недопущення їх до здійснення перевірок, а також на наявність інформації стосовно порушення провадження у справі про банкрутство відносно приватної фірми "Кібела" та на ст. 11-1 Закону України від 24 грудня 1993 року № 3813-XII "Про державну податкову службу" (далі – Закон № 3813-XII (3813-12) ), якою закріплені повноваження Державної податкової служби України щодо здійснення перевірок.

Відповідно до ст. 1076 ЦК України банк гарантує таємницю банківського рахунку, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

Частиною 1 ст. 60 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки та банківську діяльність" (далі – Закон № 2121-ІІІ (2121-14) ) визначено, що банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, якою, зокрема, є відомості про банківські рахунки клієнтів, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди.

Порядок розкриття банківської таємниці визначено в ст. 62 Закону № 2121-ІІІ.

Цією нормою визначено коло осіб, на вимогу яких розкривається банківська таємниця, підстави її розкриття та обсяг інформації, яка надається.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 62 Закону № 2121-ІІІ підставами для розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, є: по-перше, письмовий запит або дозвіл власника інформації; по-друге, письмова вимога або рішення суду; по-третє, письмова вимога уповноважених державних органів, перелік яких визначено законом і є вичерпним.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що на вимогу відповідних уповноважених державних органів банк має право надати інформацію, яка містить банківську таємницю, у межах і обсягах, визначених цим та іншими законами, тобто банки надають обмежену законом інформацію.

П ідстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), визначені у статті 11-1 Закону № 3813-XII.

Позапланова перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

Ці положення та обставини усупереч ст. ст. 213, 214 ЦПК України залишилися поза увагою, суди не перевірили: чи видавався такий наказ керівника Інспекції та чи чинились перешкоди працівникам податкової інспекції, які намагались провести позапланову перевірку підприємства.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу приватної фірми "Кібела" задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 24 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 23 грудня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.