Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Мультисервіс", третя особа – відділ державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції, про визнання права спільної сумісної власності на майно та звільнення майна з-під арешту, визнання договору недійсним та повернення майна, а також за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду від 13 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2010 року,

У травні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з уточненим та доповненим в подальшому позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, товариства з обмеженою відповідальністю "Мультисервіс" (далі – ТОВ "Мультисервіс"), третя особа – відділ державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції, про визнання права спільної сумісної власності на майно та звільнення майна з-під арешту, визнання договору недійсним та повернення майна. Позивачка зазначала, що на виконання рішення суду про стягнення з її чоловіка ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 117 397 грн. 77 коп. держаним виконавцем 8 грудня 2003 року було накладено арешт на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та обладнання перукарні. 11 квітня 2007 року зазначене майно було продано з прилюдних торгів їх організатором ТОВ "Мультисервіс" ОСОБА_8 за 28 000 грн. Посилаючись на те, що спірне майно придбано в період її зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_7 та за рахунок коштів сімейного бюджету, а вона боржником ОСОБА_8 не є, позивачка просила про задоволення позову.

У червні 2007 року ОСОБА_8 звернулася до суду з уточненим та доповненим в подальшому позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном, посилаючись на те, що придбала спірне нежитлове приміщення та обладнання для перукарні за договором купівлі-продажу, укладеним за результатами прилюдних торгів, однак відповідачі перешкоджають їй у користуванні ним.

Ухвалою Керченського міського суду від 13 червня 2007 року обидва позови об’єднано в одне провадження.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Керченського міського суду від 13 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2010 року, первісний позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право спільної сумісної власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1. У решті позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково. Усунуто перешкоди в користуванні і розпорядженні майном, що належить ОСОБА_8, шляхом вилучення у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з передачею ОСОБА_8 майна, що знаходиться в нежитловому приміщенні по АДРЕСА_1, а саме: крісло-мийка М-VII, кушетка масажна, крісло перукарське, стійка адміністратора, барна стійка, стілець барний, столик для кафе, м’який куток (диван розкладний). У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а у зустрічному позові відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову у звільненні спірного нежитлового приміщення з-під арешту, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що співвласником цього приміщення є боржник ОСОБА_7, а позивачка не просила визнати за нею право на частку в цьому приміщенні або право на все приміщення з виплатою грошової компенсації за належну йому частку.

Відмовляючи в позові про витребування обладнання перукарні від ОСОБА_8 суд вказав, що права на це обладнання ОСОБА_8 набула в порядку, встановленому для виконання судових рішень, і відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України його не може бути витребувано у неї.

Однак погодитися з такими висновками не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Судом установлено, що спірне нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та обладнання для перукарні набуто ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в період їх зареєстрованого шлюбу та за рахунок коштів сімейного бюджету, відтак, є їх спільною сумісною власністю.

Рішенням Керченського міського суду від 4 листопада 2003 року з ОСОБА_7 стягнуто на користь ОСОБА_8 117 397 грн. 77 коп. боргу за договором позики (т. 1, а.с. 18).

На виконання цього рішення суду 8 грудня 2003 року державним виконавцем накладено арешт на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 та обладнання перукарні.

Згідно з ч. 1 ст. 73 СК України та ч. 6 ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" за зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. У випадках, коли частка боржника в натурі не виділена, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст. 379 ЦПК України.

Судом також установлено, що частка боржника ОСОБА_7 у спірному майні у встановленому законом порядку не визначалася.

Згідно з ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір було укладено одним з подружжя в інтересах сім’ї, і те, що було одержане за договором, використовується на її потреби.

Відповідно до договору позики від 1 липня 2002 року (т. 2, а.с. 31) та рішення суду про стягнення з ОСОБА_7 боргу за цим договором (т. 1, а.с. 18) за цим договором ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_8 21 800 доларів США на придбання нежитлового приміщення по АДРЕСА_1, його ремонт та придбання обладнання для перукарні.

28 грудня 2002 року ОСОБА_7 шляхом викупу придбав у Керченської міської ради спірне приміщення за 5 448 грн. (т. 1, а.с. 13-14).

Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, оцінки їм не дав та не з’ясував, чи укладався договір позики ОСОБА_7 в інтересах сім’ї та чи були одержані за цим договором кошти використані на її потреби.

Разом з тим, з’ясування цих обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки від цього залежить, чи може бути накладено стягнення за борговим зобов’язанням ОСОБА_7 на спірне майно.

Таким чином, судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Керченського міського суду від 13 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 березня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.