Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Ділові зустрічі" до ОСОБА_6, товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд", дочірнього підприємства "ОСОБА_7. - Київ", товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторанний комплекс", треті особи: приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу Юрченко Ірина Григорівна, Шандиба Людмила Іванівна, про розірвання договору про пайову участь у будівництві житлового будинку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Ділові зустрічі", товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд", дочірнього підприємства "ОСОБА_7 -Київ" про визнання інвестором та стороною в договорах, визнання права на нежитлове приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_6, до якої приєдналося товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторанний комплекс", на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2010 року,

У січні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторан "Ділові зустрічі" (далі - ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі") звернулося до суду із зазначеним позовом, який у процесі розгляду справи уточнило, доповнило, посилаючись на те, що 20 грудня 2003 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" ( далі – ТОВ "Житло-Буд") та дочірнім підприємством "ОСОБА_7 - Київ" (далі – ДП "ОСОБА_7. - Київ") укладено договір № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Києві. Відповідно до умов договору ДП "ОСОБА_7. - Київ" приймає участь у будівництві житлового будинку шляхом внесення інвестицій, а ТОВ "Житло-Буд" здійснює будівництво зазначеного будинку. Загальна вартість інвестицій, яку ДП "ОСОБА_7. - Київ" передає ТОВ "Житло-Буд", на час підписання договору складала 3 259 080 грн. Термін будівництва складає 40 місяців із моменту підписання договору. Після завершення будівництва житлового будинку ТОВ "Житло-Буд", за умови передачі інвестицій ДП "ОСОБА_7. - Київ" у повному обсязі, передає у власність ДП "ОСОБА_7. - Київ" нежиле приміщення площею 500 кв. м на 2-му поверсі та три машиномісця в будинку після введення його в експлуатацію.

20 грудня 2006 року між ТОВ "Житло-Буд" (первісний боржник), ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" (новий боржник) та ДП "ОСОБА_7. - Київ" (кредитор) укладено договір про переведення боргу, за умовами якого змінено зобов’язану особу ТОВ "Житло-Буд" за договором № 41-КА від 20 грудня 2003 року на ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі", яке взяло на себе виконання обов’язків первісного боржника за договором про пайову участь у будівництві будинку на АДРЕСА_1 у м. Києві.

У жовтні 2008 року ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" дізналося, що 30 травня 2005 року між ДП "ОСОБА_7. - Київ" та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги), за яким права та обов’язки за договором № 41-КА від 20 грудня 2003 року перейшли до ОСОБА_6 19 травня 2009 року за договором купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги), який укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Ресторанний комплекс", ОСОБА_6 за 480 тис. грн. продав, а ТОВ "Ресторанний комплекс" купило майнові права, що належали ОСОБА_6 на підставі договору від 30 травня 2005 року. ОСОБА_6 не виконав зобов'язання за договором № 41-КА від 20 грудня 2003 року про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Києві в частині внесення інвестиційних коштів, відповідно до графіка здійснення інвестування будівництва, чим істотно порушив умови договору.

ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" просило розірвати договір № 41-КА від 20 грудня 2003 року про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 у м. Києві; визнати недійсними договори купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) від 30 травня 2005 року та від 19 травня 2009 року; визнати недійсним п. 40 додатку № 1 до угоди про врегулювання окремих зобов’язань від 20 грудня 2006 року.

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, який у процесі розгляду справи уточнив, доповнив, вказуючи на необґрунтованість первісного позову. ОСОБА_6 просив визнати його стороною замість ДП "ОСОБА_7. - Київ" у договорі про переведення боргу від 20 грудня 2006 року; визнати його інвестором у п. 40 додатку № 1 до угоди про врегулювання окремих зобов'язань від 20 грудня 2006 року; визнати за ним право на нежитлове приміщення площею 500 кв. м на другому поверсі АДРЕСА_1 та три машиномісця в цьому ж будинку.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2010 року, первісний позов задоволено частково, в зустрічному позові відмовлено. Розірвано договір № 41-КА від 20 грудня 2003 року про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 між ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" та ДП "ОСОБА_7. - Київ". Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) від 30 травня 2005 року, який укладений між ДП "ОСОБА_7. - Київ" та ОСОБА_6 Зобов'язано ДП "ОСОБА_7. - Київ" повернути ОСОБА_6 480 тис. грн., отриманих на виконання цього договору. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) під 19 травня 2009 року, який укладений між ОСОБА_6 та ТОВ "Ресторанний комплекс". Зобов'язано ОСОБА_6 повернути ТОВ "Ресторанний комплекс" 480 тис. грн., отриманих на виконання цього договору. В іншій частині позовних вимог ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, до якої приєдналося ТОВ "Ресторанний комплекс", просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

У силу вимог ч. 1 ст. 15 ЦПК України с уди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 1, ст. ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких сторонами є юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" до ТОВ "Житло-Буд", ДП "ОСОБА_7. - Київ", ТОВ "Ресторанний комплекс", суди зазначених вимог закону не врахували, безпідставно прийняли до свого провадження спір, що виник між юридичними особами, та розглянули його разом із вимогами, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Розірвавши договір № 41-КА від 20 грудня 2003 року про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 між ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" та ДП "ОСОБА_7. - Київ", суди не звернули уваги на сторони цього договору. Договору від 20 грудня 2003 року між ТОВ "Ресторан "Ділові зустрічі" та ДП "ОСОБА_7. - Київ" не існувало, а спірний договір укладався між іншими особами.

Задовольняючи частково первісний позов та відмовивши у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що інвестор порушив умови договору № 41-КА від 20 грудня 2003 року, бо не виконав зобов’язання за цим договором. Договори купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) від 30 травня 2005 року та від 19 травня 2009 року укладені без згоди забудовника, з грубим порушенням чинного законодавства України, а саме ст. 520 ЦК України.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 9.1 договору № 41-КА від 20 грудня 2003 року інвестор має право в любий момент на свій розсуд передати права та (або) обов’язки по цьому договору третій особі, на умовах, що не суперечать даному договору.

У силу вимог ст. 520 ЦК України боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачене законом.

За правилами ч. 3 ст. 538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін свого обов’язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували та у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; чи забудовник виконав взяті на себе зобов’язання щодо будівництва житлового будинку із вмонтованим у ньому нежитловим приміщенням; хто є кредитором, а хто – боржником у спірних правовідносинах; чи була належним чином отримана згода кредитора на заміну боржника в договорі від 20 грудня 2003 року; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, до якої приєдналося товариство з обмеженою відповідальністю "Ресторанний комплекс", задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 травня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.