Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Гуменюка В.І., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 4 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2010 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 1999 року перебував з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах. Під час проживання з відповідачкою у 2002 році вони придбали ? частину будинку АДРЕСА_1, зазначивши покупцем у договорі купівлі-продажу відповідачку. 19 березня 2008 року ОСОБА_4 продала ? частину цього жилого будинку та придбала на своє ім’я жилий будинок АДРЕСА_2. Вказував, що з 1999 року разом із відповідачкою вели спільне господарство та обробляли земельну ділянку, проживали як чоловік та дружина. Оскільки відповідачка в добровільному порядку відмовляється поділити спільне майно, посилаючись на ст. 74 Сімейного кодексу України (далі – СК України), просив визнати за ним право власності на ? частину будинку АДРЕСА_2, стягнути з відповідачки судові витрати та витрати на правову допомогу.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 4 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2010 року, позов задоволено: визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_2; стягнуто з ОСОБА_4 судові витрати та 1 тис. грн. за надання правової допомоги.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 9 вересня 2002 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 придбала ? частину будинку АДРЕСА_1 вартістю 6 511 грн. (а.с.93).

19 березня 2008 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу придбала у ОСОБА_4 за 19 774 грн. цю ? частину будинку № 19 (а.с. 46).

Цього ж дня – 19 березня 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 1283 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за 31 472 грн. (а.с. 47).

16 квітня 2008 року ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_7 будинок АДРЕСА_2 за 35 765 грн. (а.с. 42-45).

16 квітня 2008 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0, 25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; а 18 серпня 2008 року ОСОБА_4 отримала державний акт на цю земельну ділянку (а.с. 34, 48).

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із підтвердження факту його спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім’єю та придбання ними майна під час спільного проживання, яке на підставі ст. 74 СК України підлягає поділу в рівних частках.

З рішенням суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, залишивши його без змін.

Однак з ухвалою апеляційного суду не можна погодитись, оскільки вона постановлена з порушенням процесуальних та матеріальних норм права.

Статтею 307 ЦПК України передбачено, що до повноважень апеляційного суду, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, належить право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.

Так, відповідно до норм ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив під час постановлення ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов’язаний дати мотивовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги.

Однак у порушення зазначених положень апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 обмежився лише зазначенням узагальнюючих фраз про те, що рішення судом ухвалено відповідно до вимог закону; не навів мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростували доводи апеляційної скарги, яка містить посилання на істотні порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, зокрема відсутність оцінки доводів ОСОБА_4 та наданих нею доказів щодо обставин купівлі ОСОБА_4 у 2002 році ? частини жилого будинку й у 2008 році жилого будинку та джерел фінансування цих договорів; відсутність джерел доходу в ОСОБА_3 у цей період та в період придбання будинку у с. Вишнів у 2008 році, враховуючи ту обставину, що в судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердив той факт, що будинок АДРЕСА_3 було придбано ОСОБА_4 за кошти, отримані нею від продажу ? частини будинку АДРЕСА_1.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд залишив поза оцінкою і той факт, що до 2005 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою та правильність застосування судом першої інстанції до правовідносин сторін, які виникли у 2002 році, норм СК України.

Відповідно до п. 1 розділу VІІ "Прикінцеві положення" СК України (2947-14) , за нормами якого судом вирішено спір, зазначений кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто з 1 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов’язків, що виникли після набрання ним чинності.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що угода купівлі жилого будинку вчинено у 2002 році під час дії Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) , тому суд повинен був керуватися діючим на той час законодавством, а не нормами СК України (2947-14) .

Заявляючи у суді позов ОСОБА_3 стверджував, що знаходився з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах з 1999 року.

Суд на зазначене уваги не звернув і не з’ясував, який матеріальний закон регулював спірні відносини на час придбання ОСОБА_4 частини будинку у 2002 році, не застосував цього закону, а помилково застосував норми СК України (2947-14) , який зворотної дії в часі не має і не поширюється на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (2006-07) не передбачали виникнення спільної сумісної власності в осіб, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки це питання регулювали норми Закону України "Про власність" (697-12) , який судом не застосовано.

Оскільки апеляційним судом ухвала постановлена з порушенням процесуальних норм права, відповідно до чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 11 травня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Волинської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.