Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Красилівської сільської ради Броварського району Київської області, Броварської районної державної адміністрації, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, управління Держкомзему у Броварському районі, Броварського районного відділу Київської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру" про визнання державних актів на право власності на земельні ділянки та договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними, та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6, Красилівської сільської ради Броварського району, управління Держкомзему у Броварському районі, Броварської районної державної адміністрації, Броварського районного відділу Київської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру", третя особа - ОСОБА_10, про визнання незаконними рішень сільської ради, зобов’язання не чинити перешкоди у користуванні земельними ділянками, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 на рішення Броварського міськрайонного суду від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 травня 2010 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з доповненим та уточненим в подальшому позовом до Красилівської сільської ради Броварського району Київської області, Броварської районної державної адміністрації, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, управління Держкомзему у Броварському районі, Броварського районного відділу № 28 Київської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру" про визнання державних актів на право власності на земельні ділянки та договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсними. Позивач зазначав, що рішенням сесії Красилівської сільської ради Броварського району від 16 листопада 2005 року йому передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,20 га та для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд також площею 0,20 га АДРЕСА_1. В подальшому він довідався, що на ці ж земельні ділянки в грудні 2006 року та в лютому 2007 року видано державні акти на право власності на землю ОСОБА_10 та ОСОБА_7 відповідно. Також в грудні 2006 року ОСОБА_10 одну з спірних земельних ділянок відчужила за договором купівлі-продажу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в рівних частках. Посилаючись на незаконність видачі ОСОБА_10 та ОСОБА_7 державних актів на право власності на землю та подальшого відчуження ОСОБА_10 однієї із спірних земельних ділянок, позивач просив про задоволення позову.

У липні 2009 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, Красилівської сільської ради Броварського району, управління Держкомзему у Броварському районі, Броварської районної державної адміністрації, Броварського районного відділу № 28 Київської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру", третя особа - ОСОБА_10, про визнання незаконними рішень сільської ради про скасування раніше прийнятих сільською радою рішень про передачу спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_10, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні земельними ділянками, посилаючись на те, що в ОСОБА_7 та ОСОБА_10 земельні ділянки у встановленому законом порядку не вилучалися, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 набули право власності на одну із спірних земельних ділянок на підставі договору купівлі-продажу і є добросовісними набувачами.

Рішенням Броварського міськрайонного суду від 25 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 травня 2010 року, первісний позов задоволено, а у зустрічному відмовлено. Визнано недійсним виданий 26 грудня 2006 року на ім’я ОСОБА_10 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2064 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_1. Визнано недійсним укладений 27 грудня 2006 року договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_9 купили в рівних частках зазначену земельну ділянку. Визнано недійсним виданий 1 лютого 2007 року на ім’я ОСОБА_7 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.2070 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати зазначені судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач набув право власності на спірні земельні ділянки, воно було порушено відповідачами, а тому підлягає захисту.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельну ділянку із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування.

Стаття 118 ЗК України встановлює, що громадяни, зацікавлені в одержані безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, подають заяву до відповідної сільської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Сільська рада розглядає заяву і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Після розробки проекту відведення земельної ділянки організацією, яка має відповідний дозвіл на виконання цих видів робіт, та погодження його з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини, проект відведення земельної ділянки подається на розгляд сільської ради, яка розглядає його та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує це право, та його державної реєстрації (ст. 125 ЗК України). Таким документом на підставі ч. 1 ст. 126 ЗК України є державний акт на право власності на земельну ділянку.

Згідно з витягом з рішення сесії Красилівської сільської ради Броварського району від 16 листопада 2005 року ОСОБА_6 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,20 га та для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд також площею 0,20 га АДРЕСА_1 (а.с. 21).

Також судом установлено, що державні акти на право власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_6 не видавалися.

Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув, оцінки їм не дав. Разом з тим, вони мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд захищає лише наявне в позивача право і повинен відмовити в позові про захист порушеного права, встановивши, що позивач такого не набув.

Не давши належної оцінки наявним обставинам справи, суд дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_6 набув право власності на спірні земельні ділянки і воно підлягає захисту.

Таким чином, судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи в цій частині на новий судовий розгляд.

Крім того, при вирішенні позовної вимоги про визнання недійсним укладеного 27 грудня 2006 року ОСОБА_10 з однієї сторони та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 з другої договору купівлі-продажу однієї із спірних земельних ділянок судом не взято до уваги, що такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним може бути застосований лише в разі існування між позивачем та відповідачем зобов’язальних відносин, а позивач не є стороною оспорюваного ним договору і з учасниками цього договору в зобов’язальних відносинах не перебуває. Також при вирішенні цієї позовної вимоги судом не залучено до участі у справі як відповідача продавця за цим договором ОСОБА_10, що є підставою для скасування рішення суду і в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки від вирішення первісного позову залежить вирішення і зустрічного, скасуванню з передачею справи на новий розгляд підлягає і рішення суду в цій частині.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду від 25 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 17 травня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.