Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Полтавської міської ради, треті особи: управління земельних ресурсів та кадастру виконавчого комітету Полтавської міської ради, виконавчий комітет Октябрської районної у м. Полтаві ради, про встановлення межі між земельними ділянками за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_11 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2008 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 5 березня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в липні 2006 року вона звернулась до виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради із заявою про приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1, виділеної їй під забудову, на якій розташований належний їй будинок.

Під час підготовки відповідних документів і погодження меж землекористування було виявлено, що межі між ділянками зафіксовані лише частково.

У зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, власники будинку, розташованого на суміжній земельній ділянці АДРЕСА_2, відмовилися дати згоду на приватизацію нею вказаної земельної ділянки.

Вважаючи, що її права порушені, просила встановити межу між земельними ділянками АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2, згідно з першим варіантом висновку експерта від 19 червня 2007 року № 415, яка позначена на плані земельних ділянок червоною лінією та проходить через точки "А", "Б", "В", "Г".

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2008 року позов задоволено, ухвалено встановити межу між земельними ділянками АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 згідно з першим варіантом висновку судово-технічної експертизи від 19 червня 2007 року № 415, яка позначена на плані земельних ділянок червоною лінією та проходить через точки "А", "Б", "В", "Г"; стягнути солідарно з відповідачів на користь позивачки 8 грн. 50 коп. судового збору, 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 915 грн. 60 коп. витрат, пов’язаних з проведенням експертизи.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 5 березня 2009 року вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат змінено, відмовлено ОСОБА_6 в стягненні з відповідачів 915 грн. 60 коп. витрат, пов’язаних з проведенням експертизи; стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 15 грн. судових витрат. В іншій частині рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішень й ухвалення нового рішення, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

У серпні 2009 року ОСОБА_11 звернулася до Верховного Суду України із заявою про приєднання до зазначеної касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав .

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким по суті погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вказаний спір повинен розглядатися судами.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

З гідно з чч. 2, 3, 5 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади с питань земельних ресурсів.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (z0391-10) , затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, якою визначено механізм відновлення меж земельних ділянок на місцевості, який здійснюють: виконавець - юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт; замовник - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Проте суди наведені положення земельного законодавства та роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 (va007700-04) залишили поза увагою, не врахували те, що згідно зі ст. 158 ЗК України спір про встановлення чи відновлення меж земельних ділянок не підвідомчий суду; не з'ясували предмет позову й не встановили, чи пов'язані позовні вимоги з поновленням межі, чи вони пов'язані з усуненням перешкод у користуванні земельною ділянкою.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_11 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 25 листопада 2008 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 5 березня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.