Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2010 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позивачка зазначала, що 18 серпня 2008 року з вини відповідача сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої зіткнулися автомобіль Джелі під керуванням відповідача та належний їй автомобіль ВАЗ-21099 під керуванням її чоловіка ОСОБА_8 Посилаючись на те, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди їй завдано матеріальної та моральної шкоди, позивачка просила про задоволення позову.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2009 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 086 грн. 28 коп. затрат на відновлення технічного стану автомобіля, 700 грн. понесених нею витрат на автотоварознавче дослідження, 800 грн. – на проведення судової автотоварознавчої експертизи, 400 грн. – на перевезення пошкодженого автомобіля до місця стоянки, 1 449 грн. 20 коп. – по сплаті послуг із зберігання та охорони автомобіля, 19 890 грн. плати за договором оренди автомобіля та 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 700 грн. понесених нею витрат на автотоварознавче дослідження, 1 449 грн. 20 коп. витрат по сплаті послуг із зберігання та охорони автомобіля та 19 890 грн. коштів, сплачених за договором оренди автомобіля скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові. Ухвалено також передати відповідачу замінені в автомобілі позивачки запасні частини, а саме: сидіння переднє ліве, водяний радіатор, балку заднього мосту, амортизатор, кузов 3-ї комплектності. В решті рішення суду першої інстанції залишено без мін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачки понесених нею затрат на проведення автотоварознавчого дослідження та витрат зі сплати послуг по зберіганню та охороні автомобіля, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду ґрунтується на висновку проведеної у справі судової автотоварознавчої експертизи, а зберігання позивачкою автомобіля на стоянці не пов’язано з дорожньо-транспортної пригодою.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 та ст. 1166 ЦК України під майновою шкодою, завданою фізичній особі, яка підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, маються на увазі втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням майна, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Судом першої інстанції встановлено, що для обґрунтування позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди позивачка замовила висновок спеціаліста-автотоварознавця, тобто понесла витрати, які знаходяться в причинному зв’язку із дорожньо-транспортною пригодою. Той факт, що в основу рішення суд поклав не цей висновок, а висновок проведеної у справі судової автотоварознавчої експертизи правового значення не має, оскільки встановленого судом факту понесених позивачкою майнових витрат, пов’язаних з дорожньо-транспортною пригодою, не спростовує.

Також встановивши, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль позивачки зазнав таких технічних ушкоджень, які унеможливлюють закривання дверей на ключ, що змусило її передати його на зберігання на автостоянку, суд першої інстанції також обґрунтовано відніс понесені нею затрати на утримання автомобіля під охороною на автостоянці до затрат, які пов’язані з дорожньо-транспортною пригодою і, відтак, підлягають відшкодуванню відповідачем.

Апеляційний суд на зазначені обставини уваги не звернув, у своєму рішенні їх не спростував та помилково вважав, що витрати на утримання позивачкою пошкодженого автомобіля на автостоянці не залежать від дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, в цій частині апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування в цій частині рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, скасованого помилково.

В частині відмови у стягнені з відповідача понесених позивачкою витрат зі сплати договору оренди автомобіля рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Так, факт укладення такого договору та понесення позивачкою згідно з ним витрат належними доказами у справі не доведено, адже на підставі ч. 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, недодержання цієї вимоги закону згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України тягне за собою нікчемність такого договору, а позивачкою нотаріально посвідченого договору найму автомобіля суду не надано.

Слід залишити без змін і рішення апеляційного суду щодо зобов’язання позивачки передати відповідачу замінені в процесі ремонту автомобіля запасні частини, що відповідає роз’ясненню Пленуму Верховного Суду України, наданому у ч. 3 п. 9 постанови "Про практику розгляду судами цивільних спорів за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) від 27 березня 1992 року № 6.

Таким чином, в цій частині апеляційним судом ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги та залишення рішення без мін.

Керуючись п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 336, ст.ст. 337, 339, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2010 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення понесених затрат на проведення автотоварознавчого дослідження та витрат зі сплати послуг по зберіганню та охороні автомобіля скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 13 листопада 2009 року.

В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.