Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Ровеньківського професійного ліцею, третя особа – ОСОБА_7, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до наказу від 12 вересня 2008 року № 74-к її було прийнято на роботу на посаду соціального педагога на період декретної відпустки ОСОБА_8

Наказом від 30 червня 2009 року № 51-к її було звільнено із цієї посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

На час звільнення вона була вагітна й звільнення допускалось тільки з обов’язковим працевлаштуванням, але її не працевлаштували, тому ОСОБА_6 просила поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області від 12 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено.

Поновлено ОСОБА_6 на посаді соціального педагога Ровеньківського професійного ліцею.

Стягнуто з Ровеньківського професійного ліцею на користь ОСОБА_6 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 3 133 грн. 19 коп. та 2 тис. грн. на відшкодування маральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. 2 розд. ХІІІ Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку з цим касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) із змінами і доповненнями, внесеними законами України до 7.07.2010 р.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду не відповідає цим вимогам.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_6 було звільнено з посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору з дотриманням норм законодавства, якими регулюється звільнення працівників за п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Проте з такими висновками апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог пп. 2, 3 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, і підставою припинення трудового договору є закінчення цього строку.

Згідно із ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років – ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 9 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами та доповненнями), звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України вагітних жінок провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.

Судами було встановлено, що ОСОБА_6 прийнята на посаду соціального педагога з 15 вересня 2008 року на період декретної відпустки ОСОБА_8 на 2008-2009 навчальний рік згідно з наказом директора Ровеньківського професійного ліцею від 12 вересня 2008 року №74-к ( а. с. 9).

6 липня 2009 року декретну відпустку ОСОБА_8 було перервано наказом директора цього ліцею від 6 липня 2009 року № 58-к з ( а. с. 11).

Згідно з наказом директора Ровеньківського професійного ліцею від 30 червня 2009 року № 51-к ОСОБА_6 звільнена з посади соціального педагога у зв`язку із закінченням строку договору ( а. с. 10).

Відповідно до довідки Ясенівської міської лікарні від 30 травня 2009 року ОСОБА_6 на той час була вагітною ( а. с. 4, 5).

Але суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів ОСОБА_6 про невиконання Ровеньківським професійним ліцеєм обов’язку її працевлаштувати протягом трьох місяців.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, а тому його висновок про звільнення ОСОБА_6 з дотриманням норм законодавства є передчасним.

При цьому апеляційний суд не врахував, що невиконання Ровеньківським професійним ліцеєм обов’язку щодо працевлаштування ОСОБА_6 було підставою покладення на нього відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України обов’язку надати на цьому або на іншому підприємстві роботу, яку могла виконувати ОСОБА_6

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_6 не заявляла вимог про її обов’язкове працевлаштування, не ґрунтується на матеріалах справи та положеннях ст. 11 ЦПК України.

За таких обставин рішення апеляційного суду без змін залишатися не може й підлягає скасуванню, а справа – направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 28 січня 2010 року скасувати, справу передати до апеляційного суду на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.