Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" про розірвання договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року,

У січні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що 2 червня 2006 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "Айова" (далі – ТОВ "Айова") було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,6588 га строком на 10 років. Орендна плата встановлювалась у розмірі 1,5% вартості земельної ділянки. Однак відповідач порушує умови договору, розрахунок проводить із запізненням, індексацію орендної плати не проводить, земельну ділянку використовує не за призначенням.

Посилаючись на викладене, позивач просив розірвати договір оренди, зобов’язати відповідача повернути йому земельну ділянку та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 вересня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року, позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 2 червня 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Айова". Зобов’язано ТОВ "Айова" повернути земельну ділянку ОСОБА_6

У касаційній скарзі ТОВ "Айова" посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 2,6588 га, що розташована на території Рогівської сільської ради Уманського району Черкаської області.

2 червня 2006 року між ОСОБА_6 та ТОВ "Айова" було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років. Орендна плата передбачена в розмірі 1,5% від вартості земельної ділянки, а саме 543 грн. 98 коп. (а.с. 6).

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що орендарем порушуються умови договору стосовно розміру орендної плати й відповідачем земельна ділянка не обробляється, що призвело до її забур’янення та є підставою для розірвання зазначеного договору.

В обґрунтування такого висновку суди посилались на Указ Президента України № 725/2008 від 19 серпня 2008 року "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) , згідно з яким розмір орендної плати повинен становити не менше 3% від вартості земельної ділянки.

Однак з таким висновком погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Так, п. 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року (у редакції Указу № 725 від 19 серпня 2008 року "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" (725/2008) ) "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян – власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Ухвалюючи рішення, суди не врахували, що виходячи з аналізу ст. 13 Закону України "Про оренду землі" та п. 1 Указу Президента України № 92 від 2 лютого 2002 року (92/2002) (у редакції Указу № 725 від 19 серпня 2008 року) останній має рекомендаційний характер і може бути підставою для зміни умов договору оренди, за яким сторони досягли домовленості під час його укладення, або для його розірвання згідно з нормою ст. 652 ЦК України – у зв’язку з істотною зміною обставин чи відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України.

Що стосується висновків суду про те, що підставою для розірвання договору є порушення ТОВ "Айова" пп. 15-17 договору щодо використання земельної ділянки за призначенням, що призвело до її забур’янення, то судами не встановлено, яка саме земельна ділянка не оброблялась, чи належать ця земельна ділянка позивачеві, чи є ці порушення істотними, наслідком яких є розірвання договору оренди.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 29 вересня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 19 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.