Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору купівлі-продажу (відступлення) частини частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Автобансервіс" за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 1992 року. Під час шлюбу ОСОБА_7 вступив до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Автобансервіс" (далі – ТОВ "Автобансервіс"), набувши при цьому частку статутного капіталу у розмірі 51 % від його загального розміру. 27 січня 2006 року ОСОБА_7 без отримання згоди дружини відчужив на користь ОСОБА_8 частину частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Автобансервіс" у розмірі 15%, на суму 300 тис. грн., про що вона дізналася у квітні 2009 року. ОСОБА_6 просила визнати договір купівлі-продажу (відступлення) частини частки у статутному капіталі ТОВ "Автобансервіс" недійсним, як такий, що укладений без її письмової згоди.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду суду м. Києва від 8 квітня 2010 року, позов задоволено. В изнано недійсним договір купівлі-продажу (відступлення) частини у статутному капіталі ТОВ "Автобансервіс" у розмірі 15%, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, з дати його укладення.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що н а час вступу ОСОБА_7 до складу учасників ТОВ "Автобансервіс" майнові відносини подружжя регулювалися Кодексом про шлюб та сім'ю України (2006-07) . Відповідно до ст. 22 цього Кодексу майно, нажите подружжям за час шлюбу, визнавалось їх спільною сумісною власністю і кожний з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Для розпорядження цим майном, відповідно до ст. 65 СК України, необхідна згода другого із подружжя, а ОСОБА_6 не давала письмової згоди на укладення її чоловіком договору купівлі - продажу (відступлення) частини частки у статутному капіталі ТОВ "Автобансервіс".

З такими висновками суддів погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у п. 28 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) статтею 12 Закону України від 19 вересня 1991 року "Про господарські товариства" встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються; чи є частка в статутному капіталі товариства об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не дали належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 квітня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.