Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за позиковим зобов’язанням, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2008 року і додаткове рішення цього суду від 4 лютого 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що за домовленістю між ним і ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_7) був укладений договір про заміну боргу, що виник з договору купівлі-продажу від 21 вересня 2002 року приміщення АДРЕСА_1, на позикове зобов’язання, який був оформлений у вигляді розписки від 28 лютого 2004 року.

Сума позикового зобов’язання була визначена в розмірі 10000 доларів США, що на день подачі позову є еквівалентом 50500 грн., які відповідачка зобов'язалася повернути до кінця 2004 року при умові передачі правовстановлюючих документів на дільницю з виготовлення м’ясних продуктів і напівфабрикатів за вказаною адресою.

Оскільки правовстановлюючі документи на об’єкт нерухомості, в тому числі, свідоцтво про право власності на будівлю дільниці з виготовлення м’ясних продуктів і напівфабрикатів від 27 грудня 2004 року він оформив, але ОСОБА_7 від їх отримання та сплати позикового зобов’язання відмовилася, ОСОБА_6 просив суд стягнути з відповідачки на його користь 50500 грн. боргу та 4292 грн., які складають 3 % річних.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 квітня 2008 року позов задоволено: стягнуто зі ОСОБА_7 на користь позивача борг за позиковим зобов’язанням у сумі 50500 грн., 3 % річних від простроченої суми - 4292 грн. і судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Додатковим рішенням цього апеляційного суду від 4 лютого 2009 року вирішено питання розподілу судових витрат і стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 334 грн. понесених судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення й додаткове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що між сторонами мають місце правовідносини, врегульовані ст. 1053 ЦК України, що встановлено рішенням суду в іншій цивільній справі; ОСОБА_6 виконав роботи, пов’язані зі зміною цільового призначення придбаного ОСОБА_7 нерухомого майна й оформив пакет документів, необхідних для отримання свідоцтва про право власності на будівлю дільниці з виготовлення м’ясних продуктів і напівфабрикатів на ім’я ОСОБА_7, а відповідачка не виплатила позивачеві суму боргу за позиковим зобов’язанням.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 коштів ОСОБА_7 не позичав, а із договору купівлі-продажу об’єкта нерухомості цей борг не міг виникнути через те, що ОСОБА_6 не є стороною за договором купівлі-продажу.

Проте повністю погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Під час вирішення справи місцевим судом встановлено, що 21 вересня 2002 року між Приватним сільськогосподарським підприємством (далі – ПСП) "Нове життя" та приватним підприємцем ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу приміщення АДРЕСА_1.

28 лютого 2004 року ОСОБА_7 надала ОСОБА_6 розписку, в якій зазначила, що зайняла в ОСОБА_6 10000 доларів США та зобов’язалася їх повернути до кінця 2004 року при умові передачі правовстановлюючих документів на дільницю з виготовлення м’ясних продуктів і напівфабрикатів, що розташована АДРЕСА_1

Крім того, ОСОБА_7 написала в розписці, що цей борг виник з договору купівлі-продажу від 21 вересня 2003 року приміщення ветсанізолятора та витрат, пов’язаних зі зміною його цільового призначення.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 24 жовтня 2007 року ОСОБА_6 відмовлено в позові до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики. Проте цим рішенням встановлено, що гроші за договором позики, укладеного 28 лютого 2004 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, не передавалися, оскільки між сторонами мали місце інші правовідносини, врегульовані ст. 1053 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1053 ЦК України встановлено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.

Тобто за змістом цієї норми закону позиковим зобов'язанням може бути змінено будь-які інші боргові зобов’язання, що мають майновий характер.

Місцевий суд, установивши те, що ОСОБА_7 взяла на себе зобов’язання сплатити ОСОБА_6 10000 доларів США за розпискою від 28 лютого 2004 року, яке виникло в зв’язку з понесеними ОСОБА_6 витратами на вирішення питання щодо зміни цільового призначення придбаних нею приміщень ветсанізолятора на дільницю з виготовлення м’ясних продуктів і напівфабрикатів; ОСОБА_6 здійснив усі дії, пов'язані зі зміною цільового призначення указаних нежитлових приміщень, і особисто підготував необхідну документацію, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України встановлені місцевим судом факти не спростував і, ґрунтуючись на тих самих доказах й обмежившись встановленням того, що ОСОБА_6 не був стороною договору купівлі-продажу приміщень ветсанізоляторора від 21 вересня 2002 року, не визначився з характером спірних правовідносин і дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові, оскільки не вирішив питання щодо новації відповідно до вимог ст. 1053 ЦК України одного зобов’язання іншим, позиковим, а також не вирішив питання, чи настала умова, за якої ОСОБА_7 мала сплатити позивачеві вказану суму, а якщо не настала, то з чиєї вини.

В зв’язку з цим колегія вважає, що апеляційний суд, переглядаючи справу, не виконав своїх обов’язків, визначених законом, неправильно застосував норми процесуального права, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7, не спростував висновків місцевого суду та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові.

З огляду на викладене ухвалене у справі рішення апеляційного суду не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд. Відповідно підлягає перегляду й додаткове рішення апеляційного суду.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Рівненської області від 10 грудня 2008 року та додаткове рішення цього апеляційного суду від 4 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.