Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про оспорювання договору позики, відшкодування матеріальної й моральної шкоди та за зустрічним позовом про повернення грошових коштів за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 1 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що в 2004 році він придбав у ОСОБА_7 незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1.

У зв’язку з тим, що будинок був недобудований і не введений у експлуатацію, між ними відбулася домовленість про те, що він сплатить ОСОБА_7 з обумовленої ціни будинку, що складала 220000 доларів США, 200000 доларів США, а решту суми, 20000 доларів США, - після закінчення будівництва під час оформлення договору купівлі-продажу. У свою чергу ОСОБА_7 повинен був повністю завершити облицювальні роботи, підключити комунікації та пробурити свердловину для водопостачання будинку.

На вимогу ОСОБА_7 їхня домовленість була оформлена розпискою від 22 грудня 2004 року, хоча фактично між ними був укладений договір підряду. У подальшому ОСОБА_7 взятих на себе зобов’язань не виконав, тому між ними була досягнута домовленість про те, що він самостійно оплатить вартість опоряджувальних робіт і, якщо витрати будуть меншими, ніж 20000 доларів США, решту він сплатить ОСОБА_7 Однак витрати на ці роботи значно перевершили зазначену суму.

Оскільки з витрачених ним на оплату будівельних матеріалів і робіт 51625 грн. ОСОБА_7 повернув йому лише 6000 грн., а решту повертати відмовився; 2 липня 2007 року представник ОСОБА_7 надіслав йому претензію про повернення боргу за начебто укладеним договором позики від 22 грудня 2004 року, ОСОБА_6 просив суд визнати розписку, видану ним 22 грудня 2004 року ОСОБА_7, недійсною як написану під впливом обману з боку відповідача та стягнути з ОСОБА_7 на його користь 45625 грн. витрачених коштів і 15000 грн. на відшкодування завданої моральної шкоди.

ОСОБА_7 позов не визнав і в жовтні 2007 року пред’явив зустрічний позов про повернення грошових коштів за договором позики.

Зазначав, що він незавершеного будівництвом будинку ОСОБА_6 не продавав. 22 грудня 2004 року ОСОБА_6 придбав за вказаною адресою в іншої особи, ОСОБА_8, земельну ділянку площею 0,09 га, а в нього в цей же день позичив 108000 грн., що складало на той час 20000 доларів США, про що власноручно написав розписку.

Оскільки ОСОБА_6 після святкування дня завершення будівництва будинку борг повернути відмовився, ОСОБА_7 просив суд стягнути з ОСОБА_6 на його користь 108000 грн. боргу за договором позики, 3830 грн. інфляційних втрат і 799 грн., що становить три відсотки річних.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 1 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року, у первісному та зустрічному позовах відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами під час вирішення зустрічного позову норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку із чим порушує питання про скасування судових рішень у цій частині та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позовах, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що фактично ОСОБА_7 продав ОСОБА_6 незавершений будівництвом будинок, а не будівельні матеріали та певні архітектурні конструкції; у суді не знайшов підтвердження факт передачі грошей за договором позики, текст розписки свідчить про існування між сторонами правовідносин, які регулюються договором підряду; ОСОБА_6 не доведено факт завдання йому збитків і моральної шкоди.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22 грудня 2004 року ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_6 купив за 123500 грн. земельну ділянку площею 0,09 га, що розташована АДРЕСА_1.

Факт розрахунку ОСОБА_6 за придбаний у ОСОБА_7 недобудований будинок підтверджений письмовими розписками на суму, що еквівалентна 92000 доларів США, а факт передачі ОСОБА_7 ОСОБА_6 за договором позики 108000 грн. (еквівалент 20000 доларів США) для добудови будинку наданими доказами не підтверджено, оскільки письмова розписка від 22 грудня 2004 року свідчить лише про існування між сторонами правовідносин, які регулюються договором підряду.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 1051 ЦК України, я кщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Таким чином, письмова розписка є належним доказом, що свідчить про укладення сторонами договору позики.

Проте місцевий суд у порушення вимог ст.ст. 213 і 214 ЦПК України ці положення закону до уваги не взяв, неповністю визначився з характером спірних правовідносин і, відмовивши ОСОБА_6 у вимозі первісного позову про визнання договору позики недійсним як укладеного внаслідок обману, не вирішив питання, якими саме письмовими доказами спростовується факт укладення між сторонами договору позики, а також, чи відбулася подія, з настанням якої в позикодавця мало виникнути право вимоги.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув; не врахував, що ОСОБА_6 рішення місцевого суду в частині вирішення первісного позову не оскаржив і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення в частині вирішення зустрічного позову не можна визнати законними й обґрунтованими, тому в цій частині вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Судові рішення в частині вирішення первісного позову сторонами не оскаржено.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 1 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 грудня 2008 року в частині вирішення зустрічного позову скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.