Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_6 про звернення стягнення на заставлене майно за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 липня 2008 року,

У жовтні 2007 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на заставлене майно. Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 квітня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" і відповідачкою було укладено кредитний договір № SIH3FK 00630942, згідно з яким банк надав відповідачці кредит у сумі 100 тис. гривень на купівлю автомобіля і 44 702 гривень 35 копійок на сплату страхових платежів на строк до 12 квітня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,23 % на місяць від суми наданого кредиту, а також укладено договір застави автомобіля "Пежо-307", який належить відповідачці на праві власності. Станом на 11 травня 2007 року ОСОБА_6 не виконала обов'язки зі сплати страхового відшкодування в сумі 6 386 гривень 05 копійок. На час звернення до суду з позовом заборгованість склала 108 551 гривню 65 копійок. На підставі ст. ст. 589, 590 ЦК України банк з урахуванням уточнених у судовому засіданні позовних вимог просив стягнути заборгованість в розмірі 85 283 гривень 22 копійок і звернути стягнення на заставлене майно з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 14 січня 2008 року позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" 1 085 гривень 52 копійки судового збору та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 липня 2008 року вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Увалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" 79 723 гривні 12 копійок; звернути стягнення на автомобіль "Пежо-307", номерний знак НОМЕР_1, шляхом його продажу банком від імені боржниці; стягнути з ОСОБА_6 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" 1 085 гривень 52 копійки судового збору та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню,

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ЗАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд виходив із того, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого ЗАТ КБ "ПриватБанк", станом на 12 червня 2008 року вона складається із заборгованості за кредитним договором у сумі 78 944 гривні 28 копійок. Згідно з п. 17.10. укладеного між банком і відповідачкою 12 квітня 2006 року договору застави предмет застави - автомобіль "Пежо-307", номерний знак НОМЕР_1, 4 червня 2007 року був переданий позивачеві за актом приймання-передачі. У зв’язку з наведеним і відповідно до ст. ст. 589, 1048 ЦК України та ст. 20 Закону України "Про заставу" ЗАТ КБ "ПриватБанк" має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання термінів виконання зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 квітня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_6 укладений кредитний договір у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 100 000 гривень на купівлю автомобіля і в розмірі 44 702 гривні 35 копійок на сплату страхових платежів на строк до 12 квітня 2013 року з процентною ставкою 1,23% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 7-8) та договір іпотеки, згідно з яким відповідачка передала банку в іпотеку автомобіль "Пежо-307", номерний знак НОМЕР_1. У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_6 допустила заборгованість, у зв’язку з чим банк звернувся до суду. У ході розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_6 погасила наявну заборгованість, тому на момент ухвалення рішення судом апеляційної інстанції заборгованість за розрахунком банку склала 79 723 гривні 12 копійок.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Так, відповідно до ст. 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

У порушення зазначеної норми права апеляційний суд надав право ЗАТ КБ "ПриватБанк" продати автомобіль від імені ОСОБА_6, тим самим фактично видав доручення банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до його повноваження.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, у листопаді 2007 року, ОСОБА_6 повністю погасила прострочену заборгованість за кредитним договором, яка була зазначена у листі банку на її ім’я (а.с. 47), що банком не заперечується і на цю суму зменшені позовні вимоги. Відповідно до положення п. 2.3.3 кредитного договору при виникненні права вимоги до позичальника банк повинен надіслати позичальникові повідомлення про дострокове повернення всього кредиту . Таке повідомлення позичальникові як на час розгляду справи апеляційним судом, так і на час розгляду справи судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутнє. Тобто апеляційний суд не з’ясував, чи банк надсилав таке повідомлення ОСОБА_6

Також апеляційний суд, звертаючи стягнення на заставлене майно, не дав правової оцінки співмірності визначеної ним суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого автомобіля Пежо-307, що має важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції неповністю встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно з’ясувати характер спірних правовідносин, права й обов’язки сторін та ухвалити у справі законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 7 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд до цього ж суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.