Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання права власності на житловий будинок, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19 травня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що вона перебувала з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі з травня 1984 року до березня 1996 року. Під час шлюбу вони побудували будинок АДРЕСА_1.

Оскільки будівництво будинку давно завершене, а ОСОБА_7 відмовляється вводити його в експлуатацію та реєструвати право власності, ОСОБА_6 просила суд визнати спірний житловий будинок спільною власністю сторін, а також визнати за нею право власності на ? частку цього будинку.

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 19 травня 2009 року, позов задоволено: визнано житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_7 і ОСОБА_6; визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частку цього будинку.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку із чим порушує питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний будинок було побудовано сторонами під час шлюбу; у 2000 році його було зареєстровано за сторонами; подальше скасування державної реєстрації будинку з формальних підстав не може бути перепоною для захисту права позивачки на частку в майні, набутого під час її шлюбу з ОСОБА_7

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Під час вирішення справи суди виходили з того, що ОСОБА_7 і ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 3 травня 1984 року до 5 березня 1996 року.

Після одруження сторони самочинно почали будівництво будинку № 21 по вул. Мисливській у с. Драгово Хустського району Закарпатської області.

У подальшому рішенням виконавчого комітету Хустської районної ради Закарпатської області від 13 квітня 1988 року ОСОБА_7 було надано дозвіл на забудову земельної ділянки розміром 0,07 га, виділеної із земель колгоспу "40 річчя Жовтня", а рішенням цього виконавчого комітету від 17 листопада 1988 року надано згоду на видачу ОСОБА_7 правовстановлюючих документів на збудований житловий будинок АДРЕСА_1. На підставі цих рішень ОСОБА_7 було видано будівельний паспорт на забудову.

Рішенням виконавчого комітету Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 27 квітня 2000 року дозволено оформити право власності на спірний будинок за ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у рівних частках, а 10 травня 2000 року на їхні імена було видано свідоцтво про право власності на цей будинок.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області, Хустського державного підприємства технічної інвентаризації про визнання рішення й свідоцтва про право власності недійсними та анулювання реєстраційного запису, що набрало законної сили, рішення виконавчого комітету Драгівської сільської ради Хустського району Закарпатської області від 27 квітня 2000 року й свідоцтво про право власності визнано недійсними та зобов’язано Хустське державне підприємство технічної інвентаризації анулювати відповідний реєстраційний запис.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Проте місцевий суд, вирішуючи спір, у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України ці положення закону до уваги не взяв і, встановивши, що спірний будинок на час розгляду справи в експлуатацію не введений, правовстановлюючий документ на будинок відсутній, його державну реєстрацію не здійснено, неповністю визначився з характером спірних правовідносин і дійшов передчасного висновку про те, що будинок може бути самостійним об’єктом права власності.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув і належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_7

З огляду на викладене ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 19 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.