Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Львівської міської ради, Департаменту економічної політики Львівської міської ради, треті особи: Сихівська районна адміністрація, Інспекція державного архітектурно – будівельного контролю у Львівській області, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання права власності за касаційними скаргами Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 лютого 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_6 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 грудня 1999 року вона є власником квартири АДРЕСА_1. У 2002 році позивачка розпочала реконструкцію цієї квартири з розширенням за рахунок добудови. Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 квітня 2003 року № 209 ОСОБА_6 дозволено завершити самовільно розпочаті роботи щодо реконструкції з розширенням за рахунок добудови квартири. У грудні 2003 року роботи щодо реконструкції квартири було завершено. Частиною п’ятою статті 376 ЦК України передбачено право суду, на вимогу користувача земельної ділянки, визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Позивачка зазначає, що мешканці будинку, в якому знаходиться реконструйована квартира не заперечують проти проведеної реконструкції. Крім того, у реконструйованій квартирі ОСОБА_6 проживає весь час, заборгованості по сплаті комунальних та інших платежів немає. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 20 листопада 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 8 лютого 2010 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,5 кв.м., яка складається з кімнат площею 16,0 кв.м. та 8,2 кв.м., кухні площею 5,7 кв.м., санвузла площею 3,6 кв.м., коридорів площею 4,7 кв.м. та 6,3 кв.м.

У касаційній скарзі Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі Львівська міська рада просить скасувати ухвалені у справі рішення та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що самочинно проведена позивачем добудова та реконструкція квартири не суперечить суспільним інтересам і не порушує права інших осіб, здійснена з дотриманням відповідних будівельних норм та правил, добудовані приміщення є придатними для проживання. Крім того, розпорядженням Сихівської районної державної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_6 було дозволено завершити самовільно розпочаті роботи щодо реконструкції квартири з розширенням за рахунок добудови.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 грудня 1999 року ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1.

Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 10 квітня 2003 року № 209 ОСОБА_6 дозволено завершити самовільно розпочаті роботи щодо реконструкції з розширенням за рахунок добудови до квартири АДРЕСА_1 згідно з поданими проектними пропозиціями.

Зазначеним розпорядженням також визначено обсяг дій, які ОСОБА_6 повинна виконати для завершення реконструкції, а також після завершення будівельних робіт.

Однак, судом не з’ясовано чи вчинено позивачкою дії спрямовані на отримання документів для завершення реконструкції та узаконення самочинно збудованих добудов.

Відповідно до частини п’ятої статті 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права третіх осіб.

Громадяни та юридичні особи, як зазначено у частині першій статті 116 ЗК України, набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України (2768-14) .

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою (частина перша статті 125 ЗК України).

Вирішуючи спір, судом не з’ясовано на якій правовій підставі позивачка ОСОБА_6 користується земельною ділянкою, на якій здійснено добудову, а також не звернуто увагу на заперечення відповідачів, стосовно того, що земельна ділянка, на якій здійснено добудову, ні позивачці, ні будь – кому з інших осіб ні у власність ні у користування не передавалась.

Крім того, відповідно до вимог частини першої статті 15 ЦК України, статті 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Проте, установлено, що порушене ОСОБА_6 у суді питання не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право.

Судом на зазначене також не звернуто уваги.

Отже, судом не повно з’ясовані обставини справи та не надано їм оцінки.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 20 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 лютого 2010 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.