Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою прокурора міста Кременчука в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, комунального підприємства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання недійсними довіреності та договорів купівлі-продажу квартири, виселення, вселення, а також зобов’язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_11 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 листопада 2009 року, додаткове рішення цього ж суду від 15 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2010 року,

У грудні 2008 року прокурор міста Кременчука звернувся до суду з заявою в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, комунального підприємства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі – КП "Кременчуцьке МБТІ") про визнання недійсними довіреності та договорів купівлі-продажу квартири, виселення, вселення, а також зобов’язання здійснити держану реєстрацію права власності на квартиру. Прокурор зазначав, що ОСОБА_6 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1. Користуючись тимчасовою відсутністю ОСОБА_6 в квартирі 16 травня 2007 року невстановлена особа, використавши загублені ним напередодні документи, які посвідчують його особу, в нотаріальній конторі оформила на ім’я ОСОБА_7 довіреність на право розпорядження квартирою. На підставі цієї довіреності ОСОБА_7, діючи від імені ОСОБА_6, 7 липня 2007 року за договором купівлі-продажу продала квартиру ОСОБА_8 В подальшому ОСОБА_8 через свого представника ОСОБА_9 19 березня 2008 року продав квартиру ОСОБА_10, а той в свою чергу 23 квітня 2008 року - ОСОБА_11 Посилаючись на те, що наміру продавати квартиру ОСОБА_6 не мав і продаж квартири вчинено поза його волею, прокурор просив визнати довіреність на ім’я ОСОБА_7 та укладені в подальшому договори купівлі-продажу квартири недійсними, виселити ОСОБА_11 з квартири та вселити в неї ОСОБА_6, а також зобов’язати КП "Кременчуцьке МБТІ" зареєструвати за ОСОБА_6 право власності на квартиру.

рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 листопада 2009 року та додатковим рішення цього ж суду від 15 лютого 2010 року, залишеними без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсною довіреність на ім’я ОСОБА_7 та укладені в подальшому договори купівлі-продажу квартири. Ухвалено виселити ОСОБА_11 з спірної квартири та вселити в неї ОСОБА_6 Зобов’язано КП "Кременчуцьке МБТІ" зареєструвати право власності на квартиру за ОСОБА_6

У касаційній скарзі ОСОБА_11, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Олексюк О.Б. на часткове заперечення касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що, як встановлено ним, наміру продавати квартиру ОСОБА_6 не мав і квартира була продана поза його волею по підробленій довіреності, що є підставою для визнання довіреності на ім’я ОСОБА_7 з правом розпорядження квартирою та укладеного ОСОБА_7 на її підставі договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_8 недійсними.

Такий висновок суду є правильним, рішення в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для залишення зазначеної частини рішення суду без змін.

Визнаючи недійсними укладені в подальшому договори купівлі-продажу квартири між ОСОБА_8, в чиїх інтересах діяла ОСОБА_9, та ОСОБА_10, а також між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 суд виходив із того, що, оскільки визнано недійсним перший договір, то він не породжує жодних правових наслідків, що, відповідно, є підставою для визнання недійсними укладених в подальшому договорів щодо спірної квартири та її повернення позивачу шляхом застосування реституції.

Однак погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосовувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносин.

Судом встановлено, що, скориставшись тимчасовою відсутністю ОСОБА_6 в належній йому на праві власності квартирі невстановлена особа, використавши втрачені ним напередодні документи, нотаріально оформила на ім’я ОСОБА_7 довіреність на право розпорядження його квартирою, а та за договором купівлі-продажу продала квартиру ОСОБА_8

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Отримавши від невстановленої особи довіреність на право розпорядження квартирою ОСОБА_6 та уклавши на її підставі договір купівлі-продажу цієї квартири, ОСОБА_7 вчинила дії, які призвели до припинення права ОСОБА_6 на квартиру та виникнення права на неї в покупця за договором ОСОБА_8

За таких обставин між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі зазначених вище правочинів виникли зобов’язальні відносини, відтак, належним способом захисту, як правильно встановив суд, також є зобов’язальний - визнання цих правочинів недійсними.

Разом з тим, не будучи учасником подальших договорів, укладених щодо квартири ОСОБА_8 за допомогою ОСОБА_9 з ОСОБА_10, а ОСОБА_10 з ОСОБА_11, ОСОБА_6 не перебуває з ними в зобов’язальних відносинах і обраний ним зобов’язальний спосіб захисту - визнання договорів недійсними та повернення квартири шляхом реституції, спірних правовідносин не регулює, а тому таку норму матеріального права при вирішенні спору судом застосовано помилково. Оскільки між позивачем ОСОБА_6 та нинішнім володільцем квартири ОСОБА_11 існують речово-правові відносини щодо права на спірну квартиру, то і способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий – витребування майна (ст.ст. 387, 388 ЦК України).

Саме до цього зводяться роз’яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 10 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) .

Таким чином, в частині вирішення позовної вимоги про визнання укладених після першого договорів купівлі-продажу квартири недійсними, виселення, вселення та зобов’язання здійснити держану реєстрацію права власності на квартиру судом застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Керуючись п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 336, ст. 337, ст. 341, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_11 задовольнити частково.

рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 листопада 2009 року та додаткове рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 лютого 2010 року в частині вирішення вимог про визнання договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладених 19 березня 2008 року ОСОБА_8 через ОСОБА_9 з ОСОБА_10, та 23 квітня 2008 року ОСОБА_10 з ОСОБА_11 недійсними, виселення, вселення та зобов’язання комунального підприємства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру, а також ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2010 року в частині залишення зазначеної частини рішень суду першої інстанції без змін скасувати.

У задоволенні заяви прокурора міста Кременчука в інтересах ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 Вікторовтича, ОСОБА_11, комунального підприємства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" про визнання договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладених 19 березня 2008 року ОСОБА_8 через ОСОБА_9 з ОСОБА_10 та 23 квітня 2008 року ОСОБА_10 з ОСОБА_11 недійсними, виселення ОСОБА_11 з цієї квартири та вселення в неї ОСОБА_6, а також про зобов’язання комунального підприємства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" здійснити державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_6 відмовити.

У решті рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 27 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 березня 2010 року залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.