Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду міста Києва, третя особа Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії,

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Апеляційного суду міста Києва, третя особа Державна казначейська служба України про зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року, позов задоволено повністю.

Зобов'язано відповідачів нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ДСА України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 03 серпня 1998 року працювала суддею Апеляційного суду міста Києва.

02 грудня 2013 року ОСОБА_2 подала до Вищої ради юстиції заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою.

Вищою радою юстиції 24 грудня 2013 року внесено до Верховної Ради України подання про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду міста Києва.

25 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 59-VIII "Про звільнення суддів" (59-19) , якою, зокрема, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку, звільнено ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду міста Києва.

Наказом голови Апеляційного суду міста Києва від 12 січня 2015 року № 5-ОС позивача 12 січня 2015 року відраховано зі штату Апеляційного суду міста Києва.

06 липня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до ДСА України із заявою, в якій просила розглянути питання про виплату вихідної допомоги (компенсації).

Проте, листом від 24 липня 2015 року № Л965-15-976/15 ДСА України відмовила позивачу у задоволенні заяви. Відмова мотивована тим, що на момент прийняття Верховною Ради України постанови про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду міста Києва, стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була виключена відповідно до положень Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) , а отже правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, виходили з того, що відмова ДСА України у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги є неправомірною, оскільки застосуванню підлягають норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) чинні на час подачі позивачем заяви про звільнення у відставку та розгляду цієї заяви Вищою радою юстиції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла на час прийняття Верховною Радою України постанови від 25 грудня 2014 року № 59-VIII "Про звільнення суддів" (59-19) ) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

Відповідно до частини 2, 6 статті 111 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, яка діяла на час прийняття постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 25 грудня 2014 року № 59-VIII (59-19) ), питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.

Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" (1166-18) , який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , а саме виключено статтю 136 даного Закону, в якій було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (v001p710-99) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення ОСОБА_2 (25 грудня 2014 року). Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (v003p710-13) на яке посилається позивач на обґрунтування позову, ухвалено раніше ніж набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1166 "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (1166-18) , а тому його висновки не розповсюджуються на положення вказаного Закону.

Враховуючи, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання суддею до Вищої ради юстиції заяви про відставку, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову ОСОБА_2 та зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити вихідну допомогу неправомірними, оскільки у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, оскільки відповідач при розгляді заяви позивача про виплату їй вихідної допомоги діяв з дотриманням вимог передбачених Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але судами першої та апеляційної інстанцій допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду міста Києва, третя особа Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду міста Києва, третя особа Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .