Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Львівської міської ради та Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, зобов’язання укласти договір житлового найму, а також за зустрічним позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_6 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 лютого 2010 року,

У травні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, зобов’язання укласти договір житлового найму. Позивачка зазначала, що в березні 2002 року за договором піднайму вселилася в квартиру АДРЕСА_1 Наймачем квартири був ОСОБА_7, з яким вона стала вести спільне господарство, а квартира з того часу стала постійним місцем її проживання. У червні 2007 року ОСОБА_7 помер. Посилаючись на те, що вона вселилася в спірну квартиру та тривалий час проживала в ній як член сім’ї наймача квартири ОСОБА_7, позивачка просила визнати за нею права користування зазначеною квартирою та зобов’язати Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з нею договір найму цієї квартири.

Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання такою, що втратила право користування зазначеною квартирою з тих підстав, що ОСОБА_6 в квартирі не проживає, а лише зареєстрована там як піднаймач.

рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 8 лютого 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов’язано Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з нею договір житлового найму зазначеної квартири. У задоволені зустрічного позову Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради відмовлено.

У касаційні скарзі Львівська міська рада, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарги підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_6 права користування спірною квартирою суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_6 вселилася в квартиру за згодою квартиронаймача, протягом п’яти років постійно проживала в квартирі та вела з наймачем спільне господарство, а тому набула самостійне право користування нею.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку вселити в займане ним жиле приміщення інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами та наймачем не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови "Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 (v0002700-85) роз’яснив, що при вирішенні спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювалося угодою між цими особами і наймачем певний порядок користування жилим приміщенням.

Судом установлено, що спірне жиле приміщення є однокімнатною квартирою АДРЕСА_1, яка перебуває у віданні Львівської міської ради. Наймачем квартири був ОСОБА_7, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. За життя ОСОБА_7, у березні 2002 року в квартирі як піднаймач була зареєстрована позивачка ОСОБА_6

На підставі ч. 1 ст. 99 ЖК України піднаймачі самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Суд на зазначені вище положення закону та встановлені ним обставини справи уваги не звернув та не врахував, що обумовлений при вселені позивачки в спірну квартиру угодою між нею та наймачем квартири ОСОБА_7 порядок користування квартирою на умовах піднайму унеможливлює набуття позивачкою самостійного права на квартиру.

Таким чином, судом ухвалено помилкове рішення через неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст. 341 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові ОСОБА_6 про визнання за нею права користування спірною квартирою.

Оскільки самостійного права на квартиру ОСОБА_6 не набула, то немає підстав для визнання її такою, що втратила права користування нею, у зв’язку з чим рішення суду про відмову в зустрічному позові слід залишити без змін.

Оскільки ухвалою судді Верховного Суду України від 15 березня 2010 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на зазначені вище рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України було відмовлено, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 348 ЦПК України скасуванню підлягає і ця ухвала в частині відмови у відкритті касаційного провадження щодо перегляду в касаційному порядку зазначених судових рішень в частині вирішення первісного позову.

Керуючись п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 336, ст.ст. 337, 341, п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 344, ч. 2 ст. 348 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити частково.

рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2009 року в частині задоволення первісного позову, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 лютого 2010 року щодо залишення цієї частини рішення суду першої інстанції без змін та ухвалу судді Верховного Суду України від 15 березня 2010 року щодо відмови у відкритті касаційного провадження щодо перегляду цієї частини рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду про залишення її без змін скасувати.

У позові ОСОБА_6 до Львівської міської ради та Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням та зобов’язання укласти договір житлового найму відмовити.

В решті рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 грудня 2009 року, ухвалу апеляційного суду Львівської області від 8 лютого 2010 року та ухвалу судді Верховного Суду України від 15 березня 2010 року залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.