Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства "Нафтопереробний комплекс – Галичина" (далі – ВАТ "Нафтопереробний комплекс – Галичина") про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2008 року,

У серпні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом посилаючись, на те, що наказом ВАТ "Нафтопереробний комплекс – Галичина" від 18 червня 1997 року№ 139/К його призначено на посаду директора з персоналу. Одночасно на загальних зборах акціонерів він був обраний заступником голови правління ВАТ "Нафтопереробний комплекс - Галичина".

У кінці жовтня 2000 року за рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "Нафтопереробний комплекс – Галичина" було обрано новий склад спостережної ради, нового голову правління та деяких членів правління. Він залишився на своїй посаді.

12 вересня 2001 року відносно нього, голови правління ОСОБА_7, його заступника ОСОБА_8, головного бухгалтера ОСОБА_9, головного бухгалтера ЗАТ "Господарська спілка – Галичина" ОСОБА_10, експерта- оцінювача ОСОБА_11 було порушено кримінальну справу за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Слідчу групу очолив Головчак В.П., який і почав вимагати від нього завідомо неправдивих документів про виконання інвестиційних зобов'язань новими власниками та вчинення інших дій, що суперечили його посадовим обов'язкам і чинному законодавству України.

Оскільки він відмовився виконувати незаконні вимоги нового керівництва ВАТ "Нафтопереробний комплекс – Галичина ", 25 травня 2001 року отримав листа про скорочення його посади директора з персоналу та пропозицію перейти на посаду оператора.

12 липня 2001 року йому вручили наказ про звільнення із займаної посади з 12 червня 2001 року на підставі п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) – за прогули.

Вважаючи звільнення незаконним у зв'язку з тим, що його звільнили з роботи заднім числом, ніхто не ознайомив його з табелем і вже пізніше він довідався, що табельщицю Семенову заставляли виставляти йому прогули, виправляти та переписувати табелі за червень 2001 р., ОСОБА_6 просив поновити строк звернення до суду та задовольнити його позовні вимоги.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2008 року у задоволенні позову відмовлено у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що наказом від 10 липня 2001 року № 194/к ОСОБА_6 звільнено з роботи з 12 червня 2001 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України – за прогули.

12 липня 2001 року позивач отримав копію цього наказу, про що сам зазначає в позовній заяві.

У серпні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

З гідно із ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки позивачем було пропущено встановлений законом строк звернення до суду із зазначеним позовом без поважних причин, то суд правильно відмовив йому у задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 3 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.