6-21617св09 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - 28.07.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 3 липня 2009 року,

У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 29 листопада 2005 року на вул. Мукачівській у м. Ужгороді Закарпатської області з вини водія ОСОБА_4, який керував належним на праві власності ОСОБА_5 автомобілем ВАЗ 2107, державний номерний знак НОМЕР_1, їй завдано шкоди пошкодженням її автомобіля "Опель Аскона", державний номерний знак НОМЕР_2. Просила стягнути з відповідачів матеріальну шкоду в розмірі 9 767 грн., моральну шкоду в розмірі 5 тис. грн., а також понесені нею судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 лютого 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 3 липня 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 9 767 грн. матеріальної шкоди, а також витрати, пов’язані з проведенням експертизи, у розмірі 320 грн. та 180 грн. 87 коп. сплаченого судового збору. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4 тис. грн. моральної шкоди. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 і ОСОБА_5, в особі свого представника – ОСОБА_6, просять ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що завдану майнову шкоду, розмір якої позивачкою доведений, повинен відшкодовувати не водій ОСОБА_4, який керував автомобілем, а власник цього автомобіля ОСОБА_5, однак за завдану моральну шкоду повинен відповідати саме водій, який є винним у дорожньо-транспортній пригоді.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст.ст. 74- 76 ЦПК України.

Про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи може свідчити розписка.

З матеріалів справи вбачається, що справа розглядалась судом за відсутності відповідача ОСОБА_4 При цьому доказів того, що ОСОБА_4 був належним чином у встановленому законом порядку повідомлений про час і місце розгляду справи, немає, оскільки у справі відсутні розписки про одержання ним судових повісток або відомостей про відмову в їх отриманні.

Повідомлення про виклик ОСОБА_4 у судове засідання на 12 серпня 2008 року та на 3 лютого 2009 року через оголошення в пресі (а.с. 39, 54) також не відповідає вимогам ч. 9 ст. 74 ЦПК України, згідно з якою встановлена чітка процедура виконання цієї процесуальної дії.

Так, згідно із ч. 9 ст. 74 ЦПК України відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме навіть після звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі.

Таким чином, оголошення в пресі подається: 1) за умови відсутності даних про місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача, а місце проживання ОСОБА_4 суду було відоме і воно зазначено в позовній заяві; 2) при виконанні позивачем вимог щодо звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, докази чого мають знаходитись в матеріалах справи, але вони відсутні.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 311, 315 ЦПК України на вказані порушення не звернув уваги, хоча про них зазначалось в апеляційній скарзі, та у своїй ухвалі про відхилення таких доводів скарги висновків не навів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦПК України судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.

Під час нового розгляду справи суду слід виконати вимоги процесуального закону про належне повідомлення осіб про дату судового засідання, а також звернути увагу й на інші порушення норм матеріального та процесуального права, допущені при вирішенні справи.

Так, згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивачкою ОСОБА_3 на підтвердження розміру завданої їй шкоди надано суду наряд – накладну № 2 від 15 серпня 2006 року та рахунок № 2 від 15 серпня 2006 року, які не підписані замовником і згідно з якими шкоду від дорожньо-транспортної пригоди визначено в розмірі 9 767 грн. (а.с. 23, 24).

Зважаючи на те, що відповідач оспорював розмір майнової шкоди, заявляв клопотання про витребування від приватного підприємця, який здійснював ремонт пошкодженого автомобіля, письмових підтверджень отримання за ремонт коштів та проведення їх по книзі обліку доходів (а.с. 44), на що суд у порушення ст. 168 ЦПК України не відреагував, та з урахуванням вимог чч. 3, 4 ст. 10 ЦПК України його доводи про недоведення позивачкою розміру завданих збитків мають важливе юридичне значення для правильного вирішення спору та підлягають з’ясуванню.

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Судом установлено, що в момент дорожньо-транспортної пригоди володів автомобілем, тобто скоїв цю пригоду, і повинен відповідати за неї, не його власник – ОСОБА_5, з якого стягнуто майнову шкоду, а ОСОБА_4, який згідно з постановою суду від 28 грудня 2005 року (а.с. 26) визнаний винним у цій пригоді. Проте в матеріалах справи відсутні дані про те, на якій правовій підставі (доручення тощо) він володів транспортним засобом. Також суд не визначився, чи є підстави для застосування чч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про незалучення до участі у справі страховика підлягають вирішенню судом першої інстанції відповідно до положень Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) та ст. 1194 ЦК України, згідно з якими питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування; у разі відсутності такої згоди за її заявою до субсидіарної відповідальності залучається страховик.

За таких обставин, які свідчать про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони не можуть вважатися законними й обґрунтованими та відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 3 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 3 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.