Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, витребування майна із чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 2 квітня 2008 року,

У червні 2006 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, витребування майна із чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що 10 червня 2000 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб, а до цього – з 1998 року – перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Під час перебування в шлюбі ними за спільні кошти було придбано: квартиру АДРЕСА_1 вартістю 21 942 грн., кухонний гарнітур з мийкою – 500 грн., кухонний м’який куток із столом і 2 стільцями – 1 350 грн., холодильник "Норд" – 1 540 грн., телефонний апарат "Панасонік" – 135 грн., музичний центр "Панасонік" - 1 350 грн. та інше майно, а всього на суму 42 322 грн.

Посилаючись на те, що вона вимушена була піти від відповідача, а все спільне майно, у тому числі її особисте майно на суму 6 600 грн., залишилося в спірній квартирі, яким ОСОБА_2 розпорядився на власний розсуд.

ОСОБА_1., уточнивши позовні вимоги, просила визнати за нею право власності на ? частину спірної квартири; стягнути з відповідача на її користь вартість ? частини спільного майна подружжя в сумі 10 190 грн., вартість її особистого майна в сумі 6 600 грн., а також 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди, яку завдав їй ОСОБА_2 своїми неправомірними діями.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1. про визнання права власності на квартиру.

Позовні вимоги мотивував тим, що спірну квартиру було придбано за його власні кошти.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 4 грудня 2007 року позов задоволено частково: визнано за ОСОБА_1. право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 стягнуто з ОСОБА_2. на користь позивачки вартість її частки в спільному майні в сумі 8 115 грн., вартість її особистого майна в сумі 6 830 грн.; визнано за відповідачем право власності на це майно, стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 500 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1. та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2. відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 2 квітня 2008 року зазначене рішення суду скасовано й у справі ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Постановлено визнати за ОСОБА_1. право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1; стягнуто з відповідача на користь позивачки вартість її особистого майна в сумі 4 910 грн. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1., а також зустрічних позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення апеляційного суду в частині стягнення на її користь вартості її особистого майна й відмови в задоволенні її позовних вимог про стягнення вартості ? частини спільного майна та відшкодування моральної шкоди скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Судові рішення в частині визнання права власності на квартиру не оскаржуються.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1. і стягуючи на її користь ? частину вартості майна подружжя, суд першої інстанції виходив із того, що зазначене позивачкою майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбане сторонами під час шлюбу за спільні кошти; крім того, відповідач самостійно розпорядився особистим майном ОСОБА_1. на суму 6 830 грн., вартість якого також підлягає стягненню на користь позивачки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення вартості ? частини спільного сумісного майна, виходив із того, що присудження грошової компенсації одному з подружжя можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а оскільки відповідач грошей не вніс, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Статтею 60 Сімейного кодексу України (залі - СК України) передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Разом з тим відповідно до вимог ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За правилами ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 71 СК України передбачено способи та порядок поділу такого майна, зокрема те, що майно, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1. зазначала, що все спільне та своє особисте майно вона залишила в спірній квартирі, яку вимушена була залишити через неможливість спільного проживання з відповідачем, і останній розпорядився ним на власний розсуд.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що частина спірного майна на час розгляду справи відсутня та йому не відомо, куди вона поділася.

Суд першої інстанції в порушення зазначених вимог закону належним чином доводів сторін не перевірив; не встановив і не зазначив у рішенні обсяг і наявність спільного майна, джерело коштів, за які воно було придбане, а також обсяг і наявність особистого майна позивачки; не зазначив період, в який було придбане таке майно, і відповідно до цього не визначився із вартістю такого майна; не вмотивував свого висновку про наявність підстав для стягнення ? частини вартості майна на користь позивачки з урахуванням вимог ст. 71 СК України.

Усупереч вимогам висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 301- 304, 316 ЦПК України на зазначене уваги також не звернув; не навів достатніх мотивів, за якими вважає неправильними висновки суду першої інстанції; під час ухвалення рішення належним чином не обґрунтував свого висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1.

Отже, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не перевірили належним чином доводів сторін і не з’ясували всіх обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому рішення судів в оскаржуваній частині підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Разом з тим рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1. права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 не оскаржується.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 4 грудня 2007 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 2 квітня 2008 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя, витребування майна із чужого незаконного володіння, відшкодування моральної шкоди скасувати.

Справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.