Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, товарна біржа "Фенікс", про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3. про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

Зазначала, що з липня 1997 року знаходиться з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У період шлюбу ними були придбані за спільні кошти 13 квітня 2001 року трикімнатна квартира та 20 вересня 2007 року автомобіль "MITSUBISHI OTLANDER", 2007 року випуску. Усе майно було зареєстровано на відповідача ОСОБА_2

Після її звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу відповідач зняв автомобіль з обліку й продав його ОСОБА_3 за біржовою угодою.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 самовільно розпорядився їхнім спільним майном, оскільки вона згоди на продаж автомобіля не давала, грошей від його продажу не отримувала, ОСОБА_1 просила позов задовольнити й визнати договір купівлі-продажу автомобіля недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 5 грудня 2008 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля "MITSUBISHI OUTLANDER", 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, укладений товарною біржею "Фенікс" від 13 лютого 2008 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_3

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2009 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу автомобіля, тому в неї відсутнє право на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Проте з таким висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду скарги в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи в позові із цих підстав, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбаний під час перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2., проте останній порушив її права, продавши автомобіль без її згоди.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув; не визначився з тим, які саме права, свободи чи інтереси позивачки порушено укладенням договору купівлі-продажу автомобіля, і передчасно дійшов висновку щодо відсутності в ОСОБА_1 права на оскарження такого договору.

Крім того, таке право передбачено ч. 3 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначав, що спірний автомобіль придбаний за його власні кошти в період, коли він уже не проживав однією сім’єю з позивачкою, а тому цей автомобіль є його особистою приватною власністю.

Суд у порушення зазначених вимог закону належним чином не перевірив доводів сторін щодо джерел коштів, за які було придбано автомобіль; не визначився з тим, з якого періоду сторони припинили спільне проживання; не встановив та не зазначив у рішенні обставин і доказів, які свідчать про те, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя; у достатньому обсязі не вмотивував свого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановленні з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 5 грудня 2008 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 30 червня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.