Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "СПІЧ" про захист прав споживачів, стягнення грошового відшкодування за касаційною скаргою товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "СПІЧ" на рішення апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2009 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 лютого 2008 року між ним та товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "СПІЧ" (далі – Товариство) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту. Згідно з п. 3.1 договору Товариство прийняло на себе зобов’язання щодо надання страхового захисту. 20 грудня 2008 року автомобіль позивача потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, тобто настав страховий випадок, і 22 грудня 2008 року був наданий відповідачу для огляду. Представники Товариства, оглянувши автомобіль, повідомили, що із цього часу можна проводити ремонтні роботи за власні кошти, а в наступному для отримання страхового відшкодування необхідно надати кошторис-розрахунок про розмір збитку або рахунок сервісного центру про розмір витрат на відновлення застрахованого транспортного засобу. Оскільки на час огляду автомобіля ОСОБА_6 не представив оригінал договору страхування автомобіля, представники відповідача повідомили, що факт звернення із заявою про страховий випадок уже зафіксований, а подати письмову заяву він може й пізніше за наявності оригіналу договору. З 22 грудня 2008 року до 19 січня 2009 року ОСОБА_6 перебував у відрядженні в м. Києві. За цей час автомобіль був відремонтований, і згідно з актом виконаних робіт із технічного обслуговування автомобіля від 10 січня 2009 року його ремонтно-відновлювальні роботи склали 26 802 грн. 41 коп. 19 січня 2009 року ОСОБА_6 звернувся до Товариства з вимогою відшкодувати збитки та представив йому відповідний пакет документів згідно з п. 7.3 договору добровільного страхування наземного транспорту. Товариство відмовилося відшкодовувати збитки й запропонувало провести автотоварознавчу та автотранспортну (трасологічну) експертизи, тим самим воно фактично визнало факт належного виконання позивачем вимог пп. 7.2, 7.3 договору й відсутність у зв’язку із цим будь-яких інших претензій, крім претензій щодо непроведення експертизи. Згідно з п. 7.3 договору експертиза могла бути проведена лише в разі вимог страховика, але на час огляду транспортного засобу Товариством така вимога не висувалася. ОСОБА_6 вважав, що Товариство безпідставно відмовляє йому у виплаті страхового відшкодування, просив визнати відмову такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, та стягнути з Товариства на його користь 26 668 грн. 40 коп. завданих збитків.

Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Стягнуто з Товариства на користь ОСОБА_6 страхове відшкодування в сумі 26 668 грн. 40 коп. та витрати на оплату експертизи у сумі 1 147 грн. 20 коп.

У касаційній скарзі Товариство просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 лютого 2008 року між сторонами укладено договір добровільного страхування наземного транспорту. 20 грудня 2008 року сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої застрахований позивачем автомобіль був технічно пошкоджений. ОСОБА_6 порушив вимоги договору від 18 лютого 2008 року, не повідомив Товариство без поважних причин, у строк, передбачений договором, про настання страхового випадку, звернувся до Товариства з відповідною заявою тільки 20 січня 2009 року. Не надав страховику для огляду пошкоджений автомобіль, відмовився представити автомобіль для проведення експертиз для з’ясування страховиком причин настання страхового випадку та розміру матеріального збитку, а тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, посилався на те, що ОСОБА_6 своєчасно - у триденний строк – повідомив страхову компанію про пошкодження свого автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тільки в усній формі, а письмово не зміг це зробити, бо 22 грудня 2008 року терміново виїхав у службове відрядження до м. Києва. Крім того, апеляційний суд вважає, що невиконання страхувальником обов`язку вчасно повідомити про страховий випадок не є безумовною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. У такому разі на страховикові лежить обов`язок доказування, яким чином несвоєчасне повідомлення про страховий випадок позбавило його можливості уникнути чи зменшити збитки, яким чином це відбилось на інших майнових правах страховика.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно з п. 5 ст. 21 Закону України "Про страхування" страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування.

Правилами добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) передбачено, що страхувальник зобов`язаний повідомити страховика про настання страхового випадку протягом трьох робочих днів. Аналогічні положення закріплені в пп. 7.2.1, 8.2.1 договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного між сторонами 18 лютого 2008 року.

Згідно з п. 9.4.2 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) страховик має право відмовити у виплаті страхової суми, якщо страхувальник несвоєчасно повідомив страховика про настання страхового випадку без поважних причин.

Судами встановлено, що 19 січня 2009 року позивач прибув до страхової компанії й представив акт виконаних робіт з технічного обслуговування та ремонту автомобіля від 10 січня 2009 року, згідно з яким відновлювальний ремонт автомобіля склав 26 802 грн. 41 коп. ОСОБА_6 подав заяву про виплату страхового відшкодування та представив відповідний пакет документів, згідно з п. 7.3 договору, указані дії були проведені ним після спливу 28 днів із часу настання страхового випадку й тоді, коли автомобіль уже був відремонтований.

Товариство, ураховуючи, що автомобіль на момент огляду був відремонтований, остаточно не відмовило ОСОБА_6 у виплатах і, використовуючи своє право, запропонувало позивачу провести автотоварознавчу та автотранспортну (трасологічну) експертизи для з’ясування страховиком причин настання страхового випадку та розміру, спричиненого застрахованому автомобілю матеріального збитку відповідно до абз. 10 п. 7.3 та п. 7.16 договору. Зазначені пропозиції позивач проігнорував, чим порушив вимоги п. 8.2 договору, що фактично позбавило Товариство можливості з’ясувати причини та розмір матеріальної шкоди.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідно до п. 8.3.5 договору відповідач має право відмовити позивачу в страхових виплатах у разі порушення вимог договору страхування та Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) від 7 травня 2005 року, що й було зроблено представниками відповідача, внаслідок порушення позивачем умов договору. Доказів повідомлення страховика протягом трьох робочих днів про настання страхового випадку суду не надано.

Згідно зі ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів не може визнати рішення апеляційного суду законним та обгрунтованим, воно підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції – залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "СПІЧ" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 16 листопада 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 24 червня 2009 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.