6-11758св10 Про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, приведення її до придатного для використання стану та усунення перешкод у користуванні - 14.07.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Вінницька міська рада, про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, приведення її до придатного для використання стану та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за касаційними скаргами Вінницької міської ради та ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2010 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона є власником ? частини будинку АДРЕСА_1, власником іншої ? частини будинку є ОСОБА_3 З 1964 року за будинком зареєстрована земельна ділянка площею 1 549 кв.м. Указувала, що її будинок межує з будинком АДРЕСА_1, власниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Посилаючись на те, що ОСОБА_2 самовільно заволоділа земельною ділянкою, яка зареєстрована за її жилим будинком, просила зобов’язати відповідачку усунути перешкоди в користуванні належною їй (позивачці) земельною ділянкою площею 471 кв.м, звільнивши цю земельну ділянку; зобов’язати відновити становище, яке існувало до порушення, та привести земельну ділянку до придатного для використання стану шляхом знесення паркану, тимчасових споруд і двох металевих гаражів зі сплатою компенсації на користь ОСОБА_2

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 2 лютого 2010 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 22 березня 2010 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданих до Верховного Суду України касаційних скаргах Вінницька міська рада та ОСОБА_1 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником ? частини будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 липня 1964 року № 3802 після смерті матері, ОСОБА_5, та після смерті бабусі, ОСОБА_6, від 5 червня 1992 року № 1-517 (а.с. 15, 16).

Співвласником іншої ? частини будинку є ОСОБА_3

Власниками будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_2

Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1955 року №1/42 затверджено результати обміру будівельного кварталу № 341 м. Вінниці й зареєстровано за землекористувачами будівельного кварталу № 341, зокрема, за будинком АДРЕСА_1 – 1 891 кв.м та лишки 752 кв.м, які підлягали вилученню із зарахуванням до міського земельного фонду; за будинком АДРЕСА_2 – 600 кв. м. та лишки 21 кв.м., які залишено в тимчасовому користуванні (т. 1 а.с. 14, 55).

Рішеннями виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 12 квітня 1956 року та від 10 лютого 1961 року для будівництва школи із земельної ділянки, що зареєстрована за будинком АДРЕСА_1 вилучено частину земельної ділянки площею 507 кв. м та із земельної ділянки ОСОБА_2 – 112 кв.м. (а.с. 211).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 7 грудня 2009 року № 813 площа земельної ділянки, що закріплена за будинком АДРЕСА_1, якою фактично користується власник будинку АДРЕСА_1 – ОСОБА_2, складає 471 кв.м, на межі встановлено паркан довжиною 37 м 86 см. Крім того, на земельній ділянці, що використовується відповідачкою, розташовані два самовільно встановлені металеві гаражі та один гараж літ. "Г" (а.с. 21-56 т. 2).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про зобов’язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом знесення паркану, тимчасових споруд та двох металевих гаражів, суд першої інстанції виходив із доведеності факту порушення права ОСОБА_1 на користування належною їй земельною ділянкою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову ОСОБА_1 у позові, апеляційний суд посилався на те, що у свідоцтві про право власності за законом, виданому ОСОБА_1, не зазначена площа земельної ділянки, на якій розташований успадкований будинок. Крім того, позивачка не надала доказів щодо перенесення меж на місцевості та конфігурації земельної ділянки, яка переходить у її власність чи користування при переході до неї права власності на ? частину будинку, у зв’язку із чим доводи про порушення її прав діями ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження.

Однак з висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, а тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Частина 1 ст. 313 ЦПК України передбачає, що апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами ст. 19 і глави 7 розділу III цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними у ст. ст. 314 - 316 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно зі ст. 15, п. 4 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.

Підставою для задоволення позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.

Способи захисту цивільних прав, у тому числі захисту права власності, визначені в ст. 16 ЦК України, перелік яких не є вичерпним.

Відповідно до положень норм ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Так, заявляючи в суді позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що ОСОБА_2 без її дозволу в 1991 році встановила на її земельній ділянці паркан та два металеві гаражі, тим самим приєднавши до своєї земельної ділянки земельну ділянку площею 485 кв.м, що належить їй – ОСОБА_1 – як правонаступниці попереднього землекористувача, якому цю земельну ділянку надано відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради депутатів трудящих від 10 січня 1955 року № 1/42.

Відхиляючи доводи ОСОБА_1 та виходячи з відсутності належних доказів про межі й конфігурацію земельної ділянки, що перебуває в її користуванні, апеляційний суд не звернув уваги на документи технічної інвентаризації земельних ділянок, рішення виконавчого комітету Вінницької обласної та міської рад щодо питання впорядкування обліку земель і їх реєстрації, затверджених схем розташування будівництва кварталу та не дав їм оцінки, не врахувавши при цьому, що надання спірної земельної ділянки й перехід права користування на цю земельну ділянку здійснювався в період з 1952 року до 1992 року під час дії Земельних кодексів УРСР 1923 року, 1990 (561-12) року (до набрання чинності Земельним кодексом України (2768-14) в редакції 2002 року), які передбачали інший порядок набуття права на земельну ділянку в разі переходу права власності на будинок.

Відповідне роз’яснення міститься й у абз. "г" п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , які не були враховані апеляційним судом під час ухвалення рішення.

Не можна погодитись і з висновком апеляційного суду про те, що укладена між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 7 травня 2004 року нотаріально посвідчена угода про порядок користування земельною ділянкою закріплює право ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою площею 0, 0795 га, а за ОСОБА_4 – площею 0, 0471 га, та спростовує доводи ОСОБА_1 про порушення її права на користування спірною земельною ділянкою, оскільки в установленому законом порядку за будинком АДРЕСА_1 зареєстрована земельна ділянка площею 600 кв.м та лишки – 21 кв.м (рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10 січня 1955 року № 1/42).

Таким чином, дійшовши висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції нормам закону та матеріалам справи, тобто про порушення процесуальних норм права, апеляційний суд належно не перевірив доводи й заперечення сторін та з порушенням процесуальних і матеріальних норм права ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.